Подать объявление

Набувальна давність як спосіб набуття права власності на житло

Набувальна давність як спосіб набуття права власності на житло
1 січня 2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України, разом з яким вступила в силу норма, передбачена ст. 344, про набувальну давність. Стаття 344 ЦКУ є новелою порівняно з Цивільним кодексом 1963 р. Вона запроваджує новий інститут - набуття права власності за давністю володіння. Чинний ЦКУ усунув необґрунтовані переваги для державної власності, що були встановлені ЦК 1963 р.

Старий Кодекс не містив поняття "набувальна давність". Воно набуло юридичного значення в день набрання чинності новим Кодексом. Проте в п. 8 Прикінцевих та Перехідних положень ЦКУ зазначено, що правила ст. 344 ЦКУ про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності ЦКУ, тобто не раніше 1 січня 2001 р.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного володіння чужим майном. Наявність у володільця, наприклад, договору оренди, наймання, зберігання тощо виключає застосування цього інституту.

Житлом згідно зі ст. 379 ЦКУ є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Житловим будинком відповідно до ст. 380 ЦКУ є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Квартирою згідно із ч. 1 ст. 382 ЦКУ є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

За допомогою ст. 344 ЦКУ можна виокремити умови набуття права власності на житло за набувальною давністю. Ними є:

добросовісне заволодіння майном на законних підставах. Цій умові відповідають випадки, коли володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужим житлом, інакше кажучи, не знав про обставини, у зв’язку з якими виникло володіння чужим майном і які не залишали сумніву в правомірності набуття майна. У разі виникнення спору встановлювати характер володіння має тільки суд з урахуванням обставин справи. Доказами добросовісного володіння можуть бути квитанції про сплату послуг за електропостачання, водопостачання тощо. Набувальна давність не стосується випадків заволодіння чужим майном обманним чи злочинним шляхом;

продовження володіння майном відкрито та безперервно. Тобто це володіння має бути очевидним для третіх осіб;

продовження володіння житлом протягом встановленого строку. Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків, а саме протягом десяти років.

Частина 3 ст. 344 ЦКУ містить таке положення: якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред’явив вимоги про повернення, вона набуває права власності за набувальною давністю на житло через 15 років після закінчення терміну позовної давності.

Згідно зі ст. 256 та 257 ЦКУ позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тривалість загальної позовної давності - три роки.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 344 ЦКУ право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. З цієї норми випливає, що набувальна давність як спосіб набуття права власності на житло застосовується лише з моменту державної реєстрації житла, тобто це ще одна вимога, яку необхідно виконати для набуття права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 331 ЦКУ право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію.

Згідно з п. 2 постанови Кабінету міністрів України "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів" від 08.10.2008 р. № 923 підставою для прийняття таких об’єктів в експлуатацію є сертифікат відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами за відповідною формою.

Згідно з п. 1.5 наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно" від 07.02.2002 р. № 7/5 обов’язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.

Отже, отримання житла у власність за набувальною давністю можна представити у вигляді ланцюжка: закінчення будівництва житла - введення в експлуатацію - реєстрація права власності - дотримання вимог ч. 1 ст. 344 ЦКУ та п. 8 Перехідних та Прикінцевих положень ЦКУ.

Особа, яка має намір набути право власності на житло за набувальною давністю, відповідно до ч. 4 ст. 344 ЦКУ повинна звернутися до суду і надати докази того, що житло введене в експлуатацію та зареєстроване, а також докази добросовісного володіння житлом протягом встановленого строку.

Оцените статью
0 голосов

Читайте также

Демонтаж металлических конструкций в Киеве и области

Демонтаж металлических конструкций в Киеве и области

1
Переезд в новую квартиру: самая необходимая мебель и предметы интерьера

Переезд в новую квартиру: самая необходимая мебель и предметы интерьера

1
Как продать квартиру без посредников за 48 часов?

Как продать квартиру без посредников за 48 часов?

Поделитесь вашим мнением

Комментарии посетителей

3 комментария
Вильгельм• 
Рассмотрим факты неправильного толкования судами понятия "лицо, добросовестно завладевшее чужим имуществом" при отказах в удовлетворении исков по ст. 344 (набувальная давнiсть). А также свежую ухвалу Верховного Суда № 910/17274/17 от 04.12.2018, позиция и разъяснения в данном деле позволяют надеяться на изменение несправедливой практики неправильного трактования добросовестности, при котором суды считают, что "Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном". Эти суды по сути, подменяют понятие" лицо, добросовестно завладевшее чужим имуществом" на понятие "добросовестный приобретатель права собственности" в контексте ст 330 и 388 ГК Украины, в соответствии с которыми, добросовестным приобретателем является лицо, НЕ ЗНАВШЕЕ, что приобрело имущество у лица, не имевшего прав на его отчуждение. В результате эти суды считают, что применительно к ст. 344 лицо, добросовестно завладевшее чужим имуществом НЕ должно было знать, что это имущество чужое. По их логике, если лицо знало, что имущество чужое, то нет факта добросовестности при завладении, а значит в иске нужно отказать. Такая позиция суда является ошибочной, потому, что понятие "лицо, добросовестно завладевшее чужим имуществом" не явлется тождественным понятию "добросовестный приобретатель права собственности", так как в делах по ст. 344 лицо не является ПРИОБРЕТАТЕЛЕМ права собственности при завладении чужим имуществом, ведь в п.1 ст. 344 написано следующее: "лицо, добросовестно ЗАВЛАДЕВШЕЕ чужим имуществом", то есть формулировка именно ЗАВЛАДЕВШЕЕ, а не "лицо, которое добросовестно ПРИОБРЕЛО право собственности". Действительно - если бы лицо сразу приобрело право собственности, то этому лицу и не нужно было бы получать право собственности по ст. 344, ведь лицо уже было бы собственником. А в делах по ст.344 лицо всегда ЗАВЛАДЕВАЕТ чужим имуществом и только потом рассчитывает получить право собственности. Таким образом, в контексте статьи 344 неприменимо понятие "добросовестный приобретатель права собственности", (который НЕ знает, что имущество чужое) Это соответствует и разъснению, данному Верховным Судом Украины в письме от 01.07.2013 "Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ" в котором отмечено “факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство)” Такую же позицию обозначил Верховный Суд в ухвале № 910/17274/17 от 04.12.2018, в данной Ухвале суд разумно считает, что, цитирую: “незнання і неможливість особи знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності НЕ Є УМОВОЮ набуття цією особою права власності за набувальною давністю. Поняття «добросовісний набувач права власності на майно» і «особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном» у цивільному праві не є тотожними. В контексті частини першої статті 344 Цивільного кодексу України «добросовісністю» є невчинення особою перешкод власнику майна у реалізації ним свого права власності на майно протягом строку, визначеного у цій нормі. На забезпечення можливості власника бути обізнаним про те, що інша особа володіє її майном, і реалізувати своє право власності покликана умова про відкритість володіння." Таким образом, Верховный Суд объяснил, что для соблюдения добросовестности не требуется НЕзнание лицом того факта, что оно завладевает чужой вещью. В подтверждение своей позиции, Верховный суд ссылается на п.3 ст. 344, цитирую: "На користь такого висновку свідчить також те, що відповідно до частини 3 статті 344 Цивільного кодексу України якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності. Очевидно, що у такій ситуації особа, яка заволоділа майном на підставі договору, не може не знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності, як і про те, що це майно належить іншій особі." Действительно, если в п.3 ст. 344 предусмотрено, что лицо в момент завладениия знало, что имущество ему не принадлежит, и при этом должно получить право собственности, то это лицо считается лицом, добросовестно завладевшим чужим имуществом. Таким образом, прямо в основном тексте статьи, предусмотрено ОСОЗНАНИЕ лицом в момент завладения того факта, что оно завладевает имуществом, которое ему не принадлежит. Верховный Суд розъясняет, что для соблюдения добросовестности в контексте ст. 344, необходимо лишь невчинення преград собственнику имущества в осуществлении его права собственности, в случае таковых требований со стороны собственника. Данная позиция Верховного Суда позволяет надеться на то, что прекратится несправедливая пратика, при которой суды отказывают в исках по ст.344 под ошибочным предлогом "недобросовестности завладения", считая что "Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном".
0+0
Людмила• 
Если у вас есть деньги (большие, в долларах), то не надо никому ничего доказывать, и не нужен никакой ввод в експлуатацию ! Платите собственнику, а он-судье, и права ваши. Даже не над ходить в суд! Убедились на 100% (Днепр).
0+0
Купуй квартиру на Domik.ua
Широкий вибір квартир від власників, забудовників та ріелторів
Подробнее