Асоцiальне житло

Це нове для України явище ще не стало предметом детальних обговорень в суспiльствi. Будiвництво житла для хворих, старих та незаможних все ще сприймається як ледве не доброчиннiсть мiсцевої влади.

 

Проте увага громадян тут потрiбна, бо ця добра справа фiнансується за рахунок мiсцевого населення, отже потребує пильного контролю з боку громади i звiтностi з боку влади.

 

Третиною не обiйдешся

 

Мiський голова Києва Леонiд Черновецький пiд час своєї передвиборчої кампанiї обiцяв взятися за вирiшення проблеми доступного житла у мiстi. Вiн проголосив, що не отримуватиме свою зарплату, доки щомiсяця не видаватиме тисячу квартир для соцiально незахищених киян.

 

Проблема житла справдi назрiла. За свiтовими стандартами житло вважають доступним, якщо витрати на його утримання складають менше третини доходу людей, що в ньому мешкають.

 

Наразi офiцiйний середнiй статок киянина становить близько 300 доларiв, в той час як наймання однокiмнатної квартири коштує вiд 250 доларiв на мiсяць; а щомiсячнi виплати у разi придбання такої самої квартири в кредит будуть значно бiльшими за цю суму.

 

Разом iз витратами на оплату комунальних послуг, що за свiтовими стандартами входять до вартостi утримання житла, вартiсть житла стає ще вищою. Навiть у розрахунку на сiм'ю, а не окрему особу, доступнiсть житла у Києвi не задовольняє вищенаведеному критерiю.

 

З 2007 року набуде чинностi закон про соцiальне житло. Згiдно з ним громадяни матимуть право на соцiальне житло, якщо їхнi доходи будуть нижчими за встановленi норми.

 

Понаєхало…

 

Очевидно, що кiлькiсть громадян, якi матимуть право отримати вiд мiської влади соцiальне житло, може бути величезною. До того ж кiлькiсть мешканцiв Києва зростає рiк вiд року завдяки притоку трудових мiгрантiв.

 

Зростання вартостi житла, а також збiльшення плати за наймання квартири вiдбулося значною мiрою через приплив населення з iнших регiонiв України. Напевне кращi можливостi заробити i надалi стимулюватимуть мешканцiв регiонiв до трудової мiграцiї.

 

Виходячи з цього, будiвництво соцiального житла в Києвi не зможе справдити покладенi нього надiї через невпинне збiльшення населення, зокрема незаможного i безквартирного.

 

Поточнi спроби київської влади вирiшити питання доступностi житла шляхом будiвництва соцiального житла повторює житлову полiтику СРСР. За радянських часiв вiдбувалася швидка урбанiзацiя населення, в результатi, житла в мiстах катастрофiчно не вистачало.

 

Радянська влада намагалася вирiшити житлове питання, будуючи дешевi багатоповерховi будинки. Втiм, громадяни роками, а то й десятирiччями могли очiкувати на отримання житла вiд держави. Така полiтика виявилася вочевидь неефективною.

 

Наразi час, необхiдний для отримання житла за поточними темпами просування черги, впритул наблизився до середньої тривалостi життя в Українi.

 

Середнiй час очiкування в черзi (клацайте для збiльшення)

 

На вiдмiну вiд радянської держави, у демократичному суспiльствi кожна копiйка громади повинна бути витрачена на вирiшення конкретних питань. Причому мiська влада має довести, що саме такi дiї призведуть до найбiльших досягнень за найменшi грошi.

 

У випадку iз соцiальним житлом, ознаки демократiї вiдсутнi. На розсуд громадськостi не було представлено анi даних iз поточного стану будiвництва державою житла, анi можливих варiантiв розв'язання проблеми.

 

Мiською владою не було оприлюднено витрати мiського бюджету, необхiднi для фiнансування будiвництва. Також не було продемонстровано, що будiвництво соцiального житла є найдешевшим способом вирiшення проблеми.

 

Ризиком втiлення полiтики Леонiда Черновецького є марнування коштiв мiського бюджету, провокування викривлень на ринку житла.

 

На додачу, можливе створення нових проблем, пов'язаних iз географiчною концентрацiєю бiдного населення в своєрiдних "гетто".

 

Згiдно iз свiтовим досвiдом проблема доступного житла не може вирiшуватися окремо вiд iнших питань, а також дiї iз її вирiшення не можуть бути спланованими лише на короткий термiн.

 

За вiдсутностi визначених прiоритетiв на державному рiвнi мiсцева влада намагається просунутися у вирiшеннi питання самостiйно. Однак такi кроки навряд чи можуть бути успiшними, оскiльки вони не враховують загальних економiчних тенденцiй в країнi, руху робочої сили тощо.

 

На сьогоднi в Українi не розроблено єдиної державної полiтики iз забезпечення конституцiйного права громадян на гiдне житло (не дивлячись на те, що iснує Мiнiстерство будiвництва та архiтектури).

 

Не визначено прiоритетiв дiяльностi державних органiв влади. Ухваленi програми здебiльшого не мiстять розрахункiв їх вартостi i фактично не фiнансуються.

 

Є iстотнi причини вважати, що будiвництво соцiального житла в Києвi не допоможе вирiшити проблему доступного житла: висока вартiсть проекту вкупi iз великою кiлькiстю реципiєнтiв програми, що надалi збiльшуватиметься за рахунок трудових мiгрантiв, зроблять майже непомiтними її результати.

 

В Києвi у 2002-2004 роках щороку видавали 4 тисячi квартир, що складало близько п'ятої частини всiх виданих черговикам квартир в Українi. У той самий перiод довжина черги в Києвi стабiлiзувалася i 2004 року за даними Держкомстату становила 193 тис. осiб та сiмей (2003 року 190 тис.). Леонiд Черновецький повiдомив, що наразi на облiку перебуває 145 тис. киян.

 

Загалом мiсцевi iнiцiативи iз будiвництва соцiального житла є наперед приреченими на невдачу в основному через непосильний для мiсцевих бюджетiв тягар вартостi проектiв у цiй сферi i мiграцiї населення. Без ретельно обрахованої загальнодержавної стратегiї в Києвi навряд можливо перетворити житло на доступне, зокрема шляхом будiвництва соцiального житла в мiстi.

 

Наталiя Мартиненко, економiчний консультант