Сквер на Гончара знову під загрозою знищення

Скандал навколо цього варварського вчинку був гучним, тому ми обмежимося лише короткою довідкою про нього.

Улітку 2005 року без відома громадськості дерева в сквері було зрізано. На протести киян уваги не звернули і колишній сквер оточили парканом, готуючи ділянку до забудови. З'ясувалося: тут має бути резиденція грузинського посла.

 

Посол Грігол Катамадзе, людина, вочевидь цивілізована, зустрівся з людьми, які стали на захист свого скверу, розглянув старі фотографії і негайно ж відмовився від ділянки на вулиці Гончара. А тодішній мер Омельченко підписав протокол, який гарантував, що ніякого будівництва тут не буде, а для резиденції посла знайдуть інше місце.

 

Далі почалося незрозуміле.

 

Резиденція - це місце постійного перебування високопосадовця: квартира та робочі кабінети. Спочатку йшлося про 4-поверховий будинок. Потім виявилося, що дім буде 10-поверховий, ще й з підземним паркінгом. Білий дім, резиденція президента США, дещо менший і сорок з гаком американських президентів якось там тулилися.

 

На вулиці Гончара кажуть: будівництво резиденції - лише привід для будівництва комерційного будинку. Послу потрібен хіба що поверх. Решту можна вигідно продати.

 

6 жовтня 2005 року Київрада прийняла рішення: "припинити розпочаті будівництва, знищення зеленої зони (парків, скверів, окремих дерев та кущів)..." І назвала адреси, у тому числі й цей: вул. Гончара, 22.

 

Забудовники пішли до суду з позовом. Не на Київраду, яка заборонила сумнівне будівництво, і не на посла, який відмовився від земельної ділянки, а на тих мешканців з вулиці Гончара, які виявили особливу активність в акціях протесту проти скандального проекту.

 

Забудовники сказали, що відміна будівництва завдала їм матеріальної шкоди: на знищенні скверу і зведенні паркану працювали люди, техніка, і це дорого коштувало.

 

Може, цей позов і мав би сенс, кажуть відповідачі, якби документи, на підставі яких забудовники зрізали дерева і розпочинали будівництво, викликали довіру. Але деякі документи викликали великий сумнів і навіть підозру, бо відверто скидалися на фальшивку. А ще деякі були складені з порушеннями.

 

Тому мешканці також подали позов до суду про скасування рішення Київради щодо надання земельної ділянки посольству Грузії.

 

Рік тривала тяганина. Справи за позовами будівельників були зупинені. А боротьба з Київрадою мала завершитися повною і незаперечною перемогою громадян . Докази їхньої правоти адвокат Марина Соловйова вважала тоді й вважає зараз абсолютно бездоганними.

 

І справді: ділянка на вулиці Гончара - зсувонебезпечна територія. Тож відповідно до Правил забудови Києва, робочий проект будівництва повинен був пройти погодження зі Спеціалізованим управлінням протизсувних підземних робіт.

Такого погодження не було.

 

Не можна зводити десятиповерхову будівлю з підземним паркінгом поруч зі старими спорудами, мало не кожна з яких є пам'яткою архітектури. Їхні так звані стрічкові фундаменти можуть просто розвалитися, коли почнуть рити котлован для паркінгу.

Забудовники не могли про це не знати.

 

Ділянка на вул. Гончара належить до особливо цінних земель. Всі знали, що будувати на таких ділянках можна тільки з дозволу Верховної Ради.

 

Такого дозволу вона не давала.

 

До речі, всім, хто живе поруч із красивими скверами й парками, слід знати ст. 5 Закону України "Про основи містобудування". Закон вимагає враховувати громадські інтереси при плануванні та забудові територій, враховувати законні інтереси та вимоги власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва. І закон цей вимагає інформувати громадян через засоби масової інформації щодо планів розвитку територій і населених пунктів і (увага!) передбачає участь громадян в обговоренні містобудівної документації та проектів, а також внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій.

 

Хто і з ким у нас радиться, перш ніж паплюжити цінні землі?

 

Ще в 2003 року Міністерство екології та природних ресурсів підкреслювало: враховуючи можливість негативної реакції населення щодо зазначеного будівництва, до початку розробки проектної документації замовник мав опублікувати в засобах масової інформації "Заяву про наміри". Відгуки на неї слід було направити до комісії Київради аби врахувати громадську думку при прийнятті остаточного рішення щодо відведення земельної ділянки під будівництво, або провести незалежну громадську експертизу.

 

І цього питання ніхто ні з ким не узгоджував.

 

Отже, всі, хто стежив за процесом, не мали жодного сумніву щодо судового вердикту. І не звернули особливої уваги на те, що вирішальне засідання суддя запропонував провести у залі, де не було апаратури звукозапису, і протокол вів секретар, так би мовити, "від руки".

 

Але вердикт викликав шок: рішення Київради, яке дозволяло будівництво на вул. Гончара 22, і яке сама ж Київрада відмінила 6 жовтня 2005-го, суд залишив у силі.

 

Зрозуміло, було подано апеляцію, і апеляційний суд розгляне її 29 листопада. Хоча все всім давно вже ясно.

 

Під час своєї передвиборної кампанії Черновецький, тоді ще кандидат на посаду мера, палко обіцяв мешканцям вулиці Гончара, що не допустить тут ніякого будівництва. Йому повірили.

 

Але варто було Черновецькому стати мером, як його погляди на проблему дещо змінилися. Відповідь Черновецького-мера на лист грузинського посла щодо долі майбутньої резиденції, звучала прямим дисонансом словам Черновецького-кандидата в мери.

 

Ділянку на вулиці Олеся Гончара, сказав Черновецький-мер, можна забудувати (всі схопилися за голову) без ущемлення інтересів мешканців. (Всі розвели руками).

 

В інтересах мешканців одне: не чіпайте наш сквер!

 

Ще Черновецький порадив інвесторові, який опікується будівництвом резиденції грузинського посла, провести додаткові переговори з мешканцями навколишніх будинків. Ну, а якщо домовитись із капризними киянами не вдасться, тоді, пообіцяв мер, питання про надання іншої ділянки буде розглянуто.

 

Казав пан, кожух дам. Та слово його тепле.