Слабые места земельного налога

Очередной реформой в налоговом законодательстве изменен порядок налогообложения земельных участков. Ставки налога на неприбыльные объекты, расположенные в депрессивных районах, уравнены со ставкой на объекты в центре столицы. В то же время, по мнению юристов, оценка земельного участка порождает коррупционные схемы, а налогообложение земельных долей (паев) вообще остается вне правового поля.

Рівність без пільг

З 1992 р. оподаткування земельних ділянок проводилося відповідно до закону «Про плату за землю», який утратив чинність на початку 2011-го у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу, положення якого, на превелике розчарування юристів, не передбачають глобальних перетворень у земельно-податковій царині. Під час останніх змін ПК земельний розділ знову оновили, що, за твердженнями адвокатів, висловленими на засіданні комітету з нерухомості та будівництва Асоціації правників України, спровокувало виникнення корупційних

механізмів і спірних питань, які практично неможливо вирішити навіть у судовому порядку.

Головні зміни відбулись у сфері податкових ставок. Тепер вони коливаються від 1 до 3%, а за землі, надані в постійне користування, — до 12%. Суттєво зменшено пільги для юридичних осіб, а для заповідників, дослідних господарств, дитячих санаторіїв, дитячих садочків скасовано. Залишено всього два критерії для визначення бази оподаткування — місце розташування ділянки та факт проведення або непроведення її нормативної грошової оцінки. При цьому законодавець відмовився від диференціації ставки податку, що фактично призведе до ситуації, коли неприбутковий об’єкт, розташований у депресивному регіоні країни, оподатковуватиметься за тими ж ставками, що й об’єкт у центрі столиці.

На думку адвоката Андрія Тригуба, обидва критерії можуть стати джерелом судових позовів, а також різноманітних корупційних схем.

Місце має значення

Відносно першого критерію — місця розташування земельної ділянки — правники зазначають, що розмір податку залежатиме від того, розташована ділянка в межах чи за межами населеного пункту. Виявляється, встановити це буває непросто. Правникам доводилося стикатись із ситуаціями, коли міськрада вважає земельну ділянку «своєю» в межах населеного пункту, а сільрада — «своєю», про що виносить відповідне рішення. Воно, зауважують адвокати, може бути пред’явлено платником податку в суді

як доказ для зменшення податкового платежу.

Ще одна проблема може виникнути, якщо ділянка межує з історико-культурною зоною. Якщо податківці із цього приводу висунуть претензії, оскаржити їх можна, надавши суду документацію не з міського управління земельних ресурсів, в якій межі районів зазвичай виділені широкою смугою, що не дає можливості встановити належність невеликої земельної ділянки (яка цією смугою може бути повністю зафарбована), а з управління культурної спадщини. Щоправда, висновок про неналежність ділянки влетить її володільцю (або особі, котра бажає придбати її у власність) у копієчку, стверджує А.Тригуб, якому довелося стикнутися з корупційними перепонами в «культурному» управлінні.

Таким чином, юристи радять колегам завчасно попереджати клієнтів про додаткові витрати, які доведеться понести при взаємодії з посадовцями, особливо в нестандартних випадках. Утім, є й позитивний момент — таких випадків небагато, і більшості правників не доведеться мати з ними справу.

Документ, який не може бути наданий

Цього, на жаль, не можна сказати про спори, що виникатимуть відносно другого критерію оподаткування — проведення/непроведення нормативної грошової оцінки. Згідно з ПК проводити таку оцінку необхідно щодо кожної окремої ділянки. Сьогодні ділянок, які мають власну оцінку, дуже мало, а більшість оціночних даних, котрі є в земельному кадастрі, датується 1995 р.

Оцінка передбачає складання технічної документації, яка затверджується рішенням місцевої ради. Стикаючись із проблемою отримання такого документа, правники розповідають про те, що в місцевих радах просять за нього астрономічні неофіційні суми, посилаючись на потребу в його затвердженні в обласних чи міських радах.

Податківці ж у судовому засіданні взагалі не переймаються наявністю такого папірця і, якщо адвокат наполягає на цьому, надають навіть не лист житлово-експлуатаційного управління, а ксерокопію факсу про те, що оцінка ділянки становить стільки-то. Принаймні саме так було в практиці А.Тригуба. Самі ж служителі Феміди, зважаючи на труднощі, не завжди приймають від адвокатів заяви про забезпечення доказів податкової, а іноді радять їх не подавати.

Вочевидь, судова практика піде шляхом використання даних із земельного кадастру, якою б не була їх якість. Хоча А.Тригуб запевняє, що в одному зі спорів за його участю вдалося переконати касаційну інстанцію в неможливості визначення ставки оподаткування без наявності витягу з технічної документації.

До речі, найближчим часом для подання декларацій у 2015 р. юридичним особам необхідна буде довідка про нормативну грошову оцінку землі, що перебуває в їх власності. При цьому отримати папірець потрібно в Державному агентстві земельних ресурсів самостійно. Хоча було б логічно, зауважують юристи, коли б законодавець зобов’язав Держкомзем централізовано передати всі

відомості податківцям.

Податок на частку

Крім того, не розв’язана проблема з оподаткуванням земельних часток (паїв). У ПК, як і раніше, їх власників віднесено до платників податку, проте зазначається, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок або площа земельних ділянок, нормативна грошова оцінка яких не проведена. Тобто під жодне з положень земельні частки (паї) не підпадають. Тому не відомо, як такі ділянки оподатковуватимуться. Юристи дивуються, чому цього не помітили автори норми. Очевидно, статус таких ділянок їх користувачам або чиновникам доведеться встановлювати в судовому порядку.

До речі, одне таке рішення вже є. У ньому служителі Феміди дійшли висновку, що частка (пай) не підлягає оподаткуванню, оскільки йдеться не про об’єкт, а про право набуття. На думку адвокатів, це рішення абсолютно логічне. Юристи зауважують: якщо законодавець хотів оподаткувати частки (паї), йому необхідно було передбачити окрему норму.

Аналізуючи проблеми, не помічені законодавцем, правники схильні вважати, що серед авторів податкової реформи не було фахівців із земельного права. Відтепер цей недолік доведеться виправляти всій юридичній спільноті за рахунок сумлінних платників податків. Безумовно, «земельна» глава ПК потребує нового реформування, однак не варто цього очікувати найближчим часом.