Там, де живуть ентузіасти

Розташований на околиці міста, він приваблює гостей і киян неповторністю забудови, де чи не вперше як елементи декору були використані різнокольорові кахлі. А хоча є тут Троєщинський ринок, на який щосуботи і щонеділі з’їжджається півстолиці, і непогана екологія, перша столична «спальня» давно вже переросла базарний рівень. Нині Деснянський район — це і Монетний двір, і училище олімпійського резерву, і кілька великих супермаркетів, послугами яких користується не лише район, а й уся столиця. Певна річ, у цьому немала заслуга голови районної адміністрації Віктора Лаги. Він і не приховує того, що інший на його місці не встигнув би зробити стільки, скільки зміг він. «На робочому місці зараз знайти мене буде важкувато, — зізнався Віктор Андрійович, — надто багато справ». І хоча невгамовність вдачі, зрештою, можна зарахувати до прикметних рис характеру не лише пана Лаги — вона цілком уписується в передвиборчу круговерть, — однак без неї годі уявити районного голову, якому від турбот, образно кажучи, не продихнути. До того ж останнім часом, окрім своїх турбот, районові додалося турбот від сусіднього селища Троєщини. Останні набувають часом не тільки адміністративного, а й політичного відтінку. Про все це редактор видання і вирішив поговорити з головою Деснянської районної адміністрації у м. Києві Віктором Лагою.

 

— Вікторе Андрійовичу, район у Ваших руках, прямо скажемо, немалий. Певна річ, вистачає здобутків, є і проблеми. Про що хотілося би розказати нашим читачам?

 

— Район і справді великий. Та й аспектів його життєдіяльності чимало. Тим­то про все не розкажеш. Можна, звичайно, брати тільки житлову нерухомість, але подібний однобокий підхід ніколи не дасть нам повного уявлення про район. Приміром, хіба можна уявити медичну сферу без гарних закладів, обладнаних сучасним устаткуванням? Питання, звичайно, риторичне. Тим часом гарної районної лікарні у нас немає. Є хіба що поліклініки. Нині ми розробили стратегію малої інвазійної медицини. Наш інвазійний центр уже прийняв близько 280 чоловік — усім їм зроблені операції. Сьогодні на території СНД є лише один такий центр — у Санкт­Петербурзі. Це здешевлює медицину, що особливо важливо для району, який не має в себе великої лікарні. Людина може прийти і в стінах цього закладу зробити операцію, надто коли не йдеться про операції на життєво важливих органах, а потім, перебувши добу в його стінах, вирушити додому.

 

— Вікторе Андрійовичу, і все­таки житло — основа соціальної політики будь­якого району. Як йдуть справи в цьому плані у Деснянському районі?

 

— Ситуація доволі непроста. Нині в районі на квартобліку перебувають 9 тисяч черговиків. Зрозуміло, що забезпечити житлом усіх район не може, бо місто дає нам всього 50 квартир на рік, тож нині ми надаємо житло тим, хто — уявіть­но собі! — стоїть у черзі з 1974 року. Останнім часом зростає число тих, хто протестує проти будівництва, причому характерно це не тільки для тих майданчиків, де будинки і справді стоять впритул до інших будівель, але і для тих, де проміжок між будинками складає 90­100 метрів. Люди все одно виступають проти таких проектів, і забудовники часто змушені відступати. Мені здається, спрацьовує колективний егоїзм — мовляв, коло мене є облаштована територія, і я не хочу, аби щось мінялося. Таким чином, темпи будівництва падають, і поки що Деснянський район непоодинокий в цьому плані. Звичайно, це зумовлює зменшення відрахувань на медицину, освіту, культуру тощо.

 

— А як із молоддю, адже район усе­таки молодий? Дасть їй район дах над головою?

 

— Сказати прямо, не всім. А проте, нині світло в кінці тунелю все ж з’явилося. Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву допомагає молоді отримувати житло. Адміністрація надає Фондові майданчики під будівництво, натомість Фонд віддає районові 75 відсотків збудованого житла. Досить сказати, що за таких умов із 10 зведених квартир район отримає 8. Однак для декого і це лишається нездійсненною мрією, бо за умови наявних темпів просування черги у тих, хто стоїть у ній роками, більше шансів вийти з відповідного віку (наразі він складає 36 років), аніж отримати квартиру. Разом із тим ми повинні були би підтримати підростаюче покоління. Втім, зараз ми ніби опинилися між молотом і ковадлом, а тут іще втрутилася передвиборча компанія: вона додала жару, а нам, як то кажуть, розхлебтувати кашу. Проте ми стараємося, знаходимо нові майданчики. Житлова проблема — непроста; навіть у нашому молодому районі є будинки, яким близько 40 років і які при цьому ніколи не ремонтувалися. Скажемо так: 70 відсотків житлового фонду того­таки Лісового масиву вже зношені. Дуже багато нарікань на погані підвали, діряві дахи тощо. Але ми збільшуємо обсяги робіт і тут. Якщо 2002 року ми виділяли на ремонт і благоустрій 8 мільйонів гривень, то нині ця сума сягнула 17 мільйонів. Між тим, щоби довести все до нормального стану, треба 140 мільйонів, а ідеальний стан будинків коштуватиме аж 280 мільйонів. Звичайно, наші можливості в цьому плані невеликі. В 4 мільйони гривень обходиться тільки ремонт під’їздів. Тим часом нам удалося вирішити проблеми, які виникли ще в далекому 1995­му; останнім же часом доводиться зосереджуватися на нагальних питаннях, а не на тих, задавнених…

 

— Пам’ятаю, довший час точилася дискусія навколо статусу села Троєщини. Селяни хотіли, щоби село вивели за межі міста. Вдалося залагодити суперечки?

 

— Ми вирішили проблеми на рівні району, а от на рівні міста вони лишилися. Доля їхня невідома, до того ж, мабуть, зараз просто нема як їх вирішувати. Тепер це питання взагалі вийшло на обласний рівень. Нещодавно створена комісія оперативно розглядає скарги, враховує всі обставини; робить усе, що в її силах, і районна адміністрація. Певна річ, є щось, що вирішити на місці просто не можна, але все одно врегулювання ситуації рухається уперед, і то краще, ніж на рівні області.

 

— Напевно, гостро стоїть у районі і проблема освіти. Чим у цьому плані він може похвалитися перед сусідами?

 

— Похвалитися є чим. Приміром, ми розробили програму, що дозволяє обдарованим дітям отримувати добру освіту. Досить сказати, що адміністрація домовилася про це з філіями кількох вузів, розташованих на території району. Місця на вузівській лаві молоді троєщани отримують за результатами конкурсів, а це, безумовно, полегшує відбір і підвищує рівень професійної підготовки, що її можна отримати в тому числі й у районі. Ми хотіли б, щоби це стимулювало і самих дітей.

 

— А чи всі землі у районі освоєні та використовуються ефективно?

 

— Це теж питання складне. Думаю, на часі перепрофілювання багатьох ділянок, зокрема тих, на яких нині розташовані завод «Радикал», завод «Хімволокно», Дарницький шовковий комбінат та ін. Це актуально і в руслі винесення за межі міста промислових виробництв, про яке говорять у Київраді.

 

— Навіть побіжного погляду досить, аби зрозуміти, що одна з найгостріших проблем району — транспортна. Втім, наскільки я знаю, розробляються досить масштабні проекти, здатні змінити не лише усталені схеми руху, але й наявний ландшафт…

 

— Авжеж. Тільки уявіть собі: з району щоранку доводиться вивозити 200 тисяч троєщинців, які ввечері знову­таки вертають додому. Така кількість просто вражає. Тому мешканців нашого району обслуговує аж 107 маршрутів. Це, в свою чергу, негативно впливає на екологію. Сьогодні ми і справді намагаємося вирішувати проблеми комплексно, у радикальний спосіб. Нині район підійшов до питання будівництва метро. Ми заощадили гроші на це будівництво, у цьому нас підтримала й міська адміністрація. Було розроблено ТЕО, яке переконало владу в тому, що метро в нашому районі має право на існування. Ми підрахували, скільки коштуватиме таке будівництво, обґрунтували доцільність прокладення маршруту тощо. Відтак район виступив ініціатором будівництва троєщинської гілки метрополітену. Дав «добро» і міський голова. У липні буде завершено документальне оформлення проекту, а в серпні вже почнеться будівництво. Місто виділило нам 50 мільйонів гривень. Власне, так Олександр Олександрович лише виконає те, що пообіцяв мешканцям району, — а пообіцяв він відкрити метро на свято Покрови 2008 року. До речі, будуватиметься метро наземного типу, а це значно дешевше.

 

— А як гості району можуть оцінити те, що зроблено? Яка ситуація з готелями?

 

— Готельне господарство у районі представлене лише трьома готелями — на 18, 24 та 10 місць, причому всі вони не відповідають світовим стандартам. Трапляється, коли до району приїжджають повноважні гості з інших міст, а то й держав, для їх розміщення доводиться звертатися за допомогою до сусіднього Дніпровського району.

 

— А як розвивається соціальна сфера?

 

— Ви, мабуть, знаєте, що Київ — одне з небагатьох міст України, у котрому вже який рік підряд не існує такої проблеми, як заборгованість із виплати пенсій, стипендій та заробітної плати для працівників бюджетної сфери. У нашому районі також немає боргів по заробітній платі на підприємствах та в організаціях, що фінансуються з бюджету, а також по пенсіях і соціальних виплатах. Зважаючи на те, що рівень заробітної плати в установах соціальної сфери складає лише 35­60 відсотків від її загальноміського рівня, міська і районна влада докладали зусиль, аби матеріально підтримати вчителів і лікарів, працівників культури й установ соціального захисту. Зокрема, працівникам освіти та охорони здоров’я згідно з регіональною угодою торік було надано грошову винагороду за сумлінну працю, а також виплачено матеріальну допомогу для оздоровлення під час відпустки. Загалом же середня заробітна плата медичного персоналу в минулому році у порівнянні з 2000 роком зросла на 42, а педагогічних працівників — на 40 відсотків. Мушу вам сказати, що у цих сферах в районі працюють не тільки висококваліфіковані фахівці, а й патріоти, справжні ентузіасти своєї справи. Так, багато вчителів є авторами програм, посібників, підручників, а також переможцями та лауреатами різних міських конкурсів. Це завдяки їхньому сумлінню та професійним досягненням відділом освіти району запроваджено нові навчальні курси та спецкурси, факультативи — такі, як основи соціологічних знань та підприємництва, обчислювальна техніка, основи вибору професії, фітодизайну, педагогіки, психології, культури поведінки. Минулого року нам удалося віднайти у своєму бюджеті майже 860 тисяч гривень для поточного ремонту закладів освіти. А це — 44 загальноосвітні школи, 57 дитячих дошкільних закладів, 2 гімназії…

 

— Вікторе Андрійовичу, Деснянський район специфічний ще й тому, що він, як, мабуть, жоден інший «спальний» район, прийняв багато переселенців із забруднених зон. Сьогодні тут мешкає чимало людей зі статусом потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС, в тому числі й дітей...

 

— Саме так. Коли у Чорнобилі трапилася біда, нашому району випало найбільше випробування і найбільше навантаження. І сьогодні для влади залишається не тільки актуальним, а й першочерговим завданням лікування та оздоровлення постраждалих від техногенної катастрофи століття, дітей передусім. Торік було оздоровлено майже 12 тисяч дітей, у тому числі потерпілих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС — 4,4 тисячі. Організовані та функціонують 9 санаторно­дошкільних груп для малечі із хронічними захворюваннями шлунково­кишкового тракту, а на базі дитячого дошкільного закладу №770 створено центр екологічного оздоровлення. Всі школярі району отримували торік соки, кисломолочні продукти та хлібобулочні вироби. Для дітей­сиріт, дітей із малозабезпечених сімей та дітей, що перебувають на диспансерному обліку, було організовано безплатне харчування гарячими обідами. Цього року до 20­річчя трагедії плануємо відкрити пам’ятний монумент.

 

— Але ж, як мовиться, не хлібом єдиним…

 

— Дійсно, мешканці району, юні та дорослі, не тільки навчалися і працювали, а й відпочивали, займалися фізкультурою та спортом. Мушу вам сказати, що для цього у нас є непогані умови, хоча ми й віддалені від центральної частини міста. У районі функціонують 8 масових бібліотек, 3 дитячо­мистецькі заклади, 2 будинки культури — у селі Троєщина та у відкритому акціонерному товаристві «Київхімволокно», клуб Київського торгово­економічного університету, міський навчальний мистецький заклад «Натхнення», дитяча школа мистецтв №3, а ще два кінотеатри — «Флоренція» та «Росія». Хочеться сподіватися, що у не такій уже і віддаленій перспективі буде в нас і сучасний музично­драматичний театр на 500 місць. Уже ведуться проектні роботи з його будівництва та облаштування площі для проведення святкових заходів. Належно розвиваються фізкультура та фізичне виховання. До послуг любителів активного відпочинку та тих, хто гартує своє здоров’я, — 3 стадіони, більше 70 спортивних залів, понад 200 спортивних майданчиків та 6 фізкультурно­спортивних клубів для підлітків при ЖЕКах. Крім цього, організовано заняття у більш ніж 500 спортивно­оздоровчих клубах для підлітків і 2 дитячо­юнацьких спортивних школах. Загалом же постійною фізкультурною роботою охоплено майже 12,5 тисяч осіб. У районі затверджена і виконується комплексна програма «Фізичне виховання — здоров’я нації». У її рамках відбуваються турніри, спартакіади, змагання. Власне кажучи, ті, хто стверджує, що на Троєщині немає умов для відпочинку та занять спортом, м’яко кажучи, говорять неправду. Можливо, цих умов іноді й недостатньо, та й не такі вони, як у першокласних спортивних залах та клубах. Але, запевняю вас, можливості для занять улюбленою справою чи якимось із видів спорту бажаючі знайдуть. Хоча згоден, що інфраструктуру району, мережу розважальних закладів, спортивних об’єктів, особливо на Троєщині, безумовно, треба і надалі розвивати та зміцнювати.

 

Ігор Андрущенко