Черновецькому збудували монстра. І він розвалюється

"ВИНЯТКОВО ЧЕСНА ЛЮДИНА"

 

В селі Хлепча замок Леоніда Черновецького потрапив у халепу. Скажемо так: цей палац періодично стає об’єктом судових розглядів. Чому? Бо він – незвичний, не такий як усі заміські маєтки наших панів. І ця особливість полягає в тому, що архітектурний проект замку є продуктом інтелектуальної власності Бориса Писаренка.

Цю нерухоміть час від часу купують та перепродують, однак на авторські права будівничого Писаренка ніхто з її власників зовсім не звертає уваги. Не бажаючи терпіти таку несправедливість, автор вдарив на сполох. Ми розповімо вам, як вперше в Україні проходив судовий спір щодо захисту авторського права на архітектурний твір між Борисом Писаренком та Леонідом Черновецьким.

 

Інтереси Писаренка в судових інстанціях представляв юрист Євген Нагорний. Що цікаво, свого часу Євген Олександрович також працював на будівництві замку Черновецького.

 

З позовної заяви архітектора Писаренка до Московського районного суду (червень 1997 року):

 

"...1993 року я запропонував Черновецькому Л. М. укласти зі мною авторську угоду. У відповідь на це останній зазначив, що у цьому нема жодної необхідності, оскільки він – винятково чесна людина й мою працю буде оплачено повністю. Я повірив йому, а відтак продовжував працювати над проектом, виконувати авторський нагляд...

 

Як зазначено в документах щодо витрат на це будівництво (документацію вели як Нагорний Є. О. , так і я, загальна собівартість зведення будинку склала суму, що еквівалентна $700 000. Ця сума підтверджується також розрахунково-касовими документами, які знаходяться в бухгалтерії СП "Комерційні системи" концерну "Правекс".

 

Навесні 1994 року Черновецький Л. М. сказав мені, що будинок буде продано російській компанії "Газпром" і від цієї операції я одержу свою долю – до 20% від прибутку. Знову повіривши обіцянці, я продовжував працювати над проектом і будівництвом, зустрічався з керівниками українського представництва "Газпрому" і брав участь у підготовці цієї угоди (архітектурно-будівельна експертиза).

 

У серпні 1994 року Черновецький Л. М., бажаючи форсувати будівельні роботи перед продажем будинку, запросив Нагорного Є. О. на посаду керівника будівництва. Нагорний Є. О. погодився і запропонував Черновецькому Л. М укласти зі мною авторську угоду відповідно до законодавства. Однак Черновецький категорично відмовився зробити це.

 

...Наступного року ми з Нагорним Є. О. дізналися від посадових осіб концерну "Правекс" і компанії "Газпром" про те, що Черновецький Л. М. продав будинок в селі Хлепча "Газпрому" за півтора мільйона доларів..."

 

 

 

Ось так було обведено навколо пальця архітектора Писаренка. Зрештою, після будівництва хлепчанського замку багато хто залишився незадоволеним діями господаря імперії "Правекс", а надто його скнарістю, пустими обіцянками. Послухаймо, що каже юрист Євген Нагорний:

 

– Після того, як муляри зробили фундамент замку, я підійшов до Черновецького і нагадав, що людям треба заплатити… Від почутого ледве не впав. Бо Черновецький раптом заявив: "А можно с ними не рассчитываться?" Звичайно, я заперечив. Та це ж – натуральне "кидалово", подумав про себе. Через хвильку патрон видав ще один пасаж: "Мы имеем дело с рабочими, но отнюдь не с организацией. А рабочих можно выгнать". Після цих одкровень я зрозумів, що це за панок і з якого тіста його зліплено.

 

Або такий факт. Бригада жінок усередині замку виконала штукатурні роботи. Гарно попрацювали, на совість. Це був ексклюзив. Але коли мова зайша про оплату, то Черновецький відрізав: мовляв, жодної угоди бригада з ним не укладала. І тут мені довелося в Сірка очі позичати, оскільки саме я запросив цих трудівниць, домовлявся з ними. Вони мені повірили, що називається, на чесне слово. І ось тепер Черновецький вдарив мене лихим словом – сказав, щоб я дістав гроші зі своєї кишені й розрахувався зі штукатурами. У мене склалося враження, що він взагалі ставився з презирством до робітників, зневажав їх. Це зараз київський мер грає на публіку, заявляючи, що з жителями столиці – "однієї крові".

 

ТЕЛЕФОННЕ ПРАВО В ІМ'Я МІЛЬЙОНЕРА

 

"Оглядачу" вдалося більш предметніше поспілкуватися з юристом Євгеном Нагорним.
 
– Євгене Олександровичу, у суді ви захищали інтереси архітектора Писаренка. Яку тактику обрали в протистоянні з колишнім патроном Черновецьким?
– Вона була простою. Борис Назарович Писаренко одержав Свідоцтво про державну реєстрацію прав автора на твір за № 496. А твір – це комплекс заміського будинку в селі Хлепча Васильківського району. Авторство Писаренка ніким не оспорювалося. Ми надали суду необхідні документи, повідомили, що є свідки... І мушу визнати, що спочатку для нас все складалося якнайкраще. У червні 1997 року, в тодішньому Московському районному суді Києва було прийнято нашу позовну заяву. Однак згодом хтось почав добряче каламутити воду. Про що мовиться? З достовірних джерел стало відомо, що голові райсуду телефонували деякі посадовці з Верховної Ради України і просили втрутитися у розгляд справи.
  
І це, мабуть, спрацювало, оскільки 27 червня того ж року райсуд залишив нашу справу без розгляду. Мотивував тим, що позивач не заплатив держмито. При цьому Феміда випустила маленьку, але суттєву деталь: Писаренко і не повинен був платити держмито.
 

– Які суми фігурували в позові архітектора Писаренка? І чи знайшли ви управу на райсуд?

 

– Борис Назарович просив стягнути з Черновецького 433 660 гривень матеріальної шкоди і 50 тисяч – моральної. Суд все ж змушений був розглянути цю справу. На жаль, всі наші аргументи він "тупо" відкидав. Натомість стверджувалося, що між Черновецьким та Писаренком не було укладено авторської угоди. А тому Феміда дійшла дивного висновку: "...Немає порушення авторських прав, оскільки автора, як такого, немає".

 

Вдумайтеся лишень у цю фразу: "Немає автора". А куди ж він зник? Схоже, суд навмисне забув, що цьому автору – Писаренку – державна установа вручила свідоцтво про авторське право. Чи не абсурд: замок – є, проект також є, документ, що посвідчує авторське право, теж бачили в суді, а самого автора, виходить, немає? 23 лютого 1998 року нам було відмовлено у позові.

 

– Ви змирилися з поразкою?

 

– Ми розуміли, що суд першої інстанції просто відіграв свою партію. На замовлення. А що скаже Апеляційний (на той час – міський) суд? У квітні 1998 року судова колегія у цивільних справах залишила нашу касаційну скаргу без задоволення. Ніхто не хотів зважати на покази свідків, на офіційні документи. Співалося по старих нотах: мовляв, немає авторської угоди. Але ж є документ про реєстрацію інтелектуальної власності! Враховуючи такі судові кульбіти, ми заявили: якщо вже заперечуєте право Писаренка на твір, то визнайте недійсним авторське свідоцтво. А ось цього Феміда не захотіла робити, оскільки, певно, розуміла, що в такому разу її заангажованість було б видно неозброєним оком. До речі, один із суддів мені по секрету сказав: "Ти, Женя, на всі сто підготувався і мав би виграти справу. Але ти ж знаєш, хто такий... Черновецький і яку він має силу?!" Гадаю, у міському суді розуміли, що чинять зле, бо я бачив, як під час розгляду матеріалів справи члени судової колегії ніяково "ховали" очі. А коли виступав представник Черновецького і плутався в аргументації, то йому зробили зауваження, мовляв, ви, чоловіче, краще б помовчали...
 
На жаль, і у Верховному Суді України, куди ми звернулися, не знайшли підстав для опротестування рішення Московського райсуду.
 
  
 
МОНСТР ПЕРЕМАГАЄ. ПОКИ ЩО

 

Навесні 2003 року Євген Нагорний і Борис Писаренко вирішили знову піти в судовий бій проти Черновецького та газпромівців. І ось чому. Якось у газеті "Столичная недвижимость" архітектор Писаренко побачив оголошення про те, що "Газпром" продає хлепчанський замок. А відтак Борис Назарович зробив висновок, що знову грубо порушується його авторське право. До того ж стало відомо, що у цьому будинку ніхто не проживає, з плином часу він руйнується. Відповідно до проекту Писаренка на об’єкті не було виконано усі будівельні та оздоблювальні роботи.

 

Однак бажання архітектора "увімкнути судові механізми" для захисту своїх законних прав не дали позитивного результату. Київська Феміда відмовилася дати справі "хід", вкотре заплющивши очі на порушення авторських прав.

 

У Писаренка залишалася надія ще на Європейський суд з прав людини, куди він і звернувся. Однак і там не пощастило. Йому відповіли, що з цією затією нічого не вийде, оскільки матеріали до Євросуду треба було направляти вчасно, відразу після розгляду справи у Київському апеляційному суді.

Ось так і пригальмувала ця гучна справа. А тим часом у селі Хлепча подейкують, що влітку цього року замок Черновецького в черговий раз було виставлено на продаж.
  
 
 

Автор цих рядків поцікавився в архітектора Писаренка, чи не хотів би він подивитися, що нині сталося з творінням його рук, тобто з палацом, що будувався для Черновецького.

 

– Знаєте… Я чомусь боюся туди їхати, – промовляє Борис Назарович. – Мені лячно від того, що там побачу. Замість красивого замку в стародавньому стилі, мабуть, побачу жалюгідну споруду, монстра якогось. Адже проект так і не дали довести до пуття. Отож навіщо серце краяти? Стільки зусиль, енергії витрачено… І все марно. Але ж там, в Хлепча – частинка моєї душі!

 

Між іншим. Архітектор Писаренко проживає у сільській глибинці, в маленькій, скромній хатинці, де колись мешкали його батьки. Вже давно не займається проектуванням приватних будинків на замовлення. Пояснює, що вже "літа не ті", що "старість підкралася"…

 

А ще каже, що йому набридло судитися з Черновецьким. Усі судові баталії для Бориса Назаровича – пройдений етап, вони зосталися в минулому. Шкода, що так і не втілилася в життя його гарна мрія – збудувати величний, дивовижний замок.

 

Замок став монстром. І це визнає навіть його творець.