Київськi житловi «хмарочоси» доби соцiалiзму

Цікаво, що у такому великому будинку налічувалось лише 94 квартири, щоправда із аж 500 кімнатами. Ця унікальна споруда, на превеликий жаль, згоріла восени 1941 р. – зараз на її місці височить готель «Україна». Ситуація не змінилася і за радянської доби: найпоширенішими були ті ж таки 4-5-поверхові будинки, а найвищою довоєнною житловою спорудою Києва став 10-поверховий конструктивістський будинок УВО на Арсенальній пл. (1934-1940 рр., арх. Й.Каракіс). Це комплекс секційних споруд, різних за поверховістю та об’ємом, в якому розміщено 2-, 3- та 5-кімнатні квартири. По війні суттєвих змін щодо поверховості київських будівель не відбулося, та от на Хрещатику, 25 з’явився гігант-«птах» із зіркою на шпилі, на кшталт московських висоток: дві десятиповерхівки-«крила», а між ними власне «тулуб з головою» - 14-поверхова споруда з баштою, серед киян більш відома як «Дружба» (1953-1954 рр., арх. А.Добровольський, О.Малиновський, П.Петрушенко, інж. І.Скачков). Подальша індустріалізація у домобудівництві та нещадна боротьба з архітектурними надмірностями призвели до масової забудови столиці невиразними економічними п’ятиповерхівками. Справа зрушила з місця в середині шістдесятих – саме тоді було прийнято рішення про доцільність забудови Києва 9-поверховими житловими будинками. На цей час припадає й поява «радянських хмарочосів». «Першою ластівкою» став 16-поверховий житловий будинок каркасної конструкції на вул.Червоноармійській (нині – В.Васильківська), 51 (1965-1969 рр., арх. О.Малиновський, Г.Колесов, інж. О.Печенов). Односекційна споруда має заввишки 48 м. Тут розміщено 60 квартир (на кожному поверсі по дві 2- та 3-кімнатні). Зауважимо, що будинок зведено на місці зруйнованої за кілька років до того православної Троїцької церкви. Тоді ж починається спорудження ще однієї висотки – 18-поверхового будинку на розі тогочасної вул. Леніна (нині – Б.Хмельницького) та М.Коцюбинського (1965-1970 рр., арх. В.Гопкало, М.Кульчинський, Г.Горський, інж. Л.Лінович). Висота цієї двосекційної будівлі, спорудженої у збірному залізобетоні, сягає 54 м. Тут вперше для такої висотності застосували каркасну систему з укрупнених рамних елементів масою 6,8 т. У споруді 148 квартир (66 2-кімнатних, 65 3-кімнатних і 17 4-кімнатних). Цікавим є й зведений у 1969-1971 рр. трисекційний 17-поверховий житловий будинок на перетині бул.Дружби народів та бул.Лесі Українки, 36-б. В цей час також споруджують три цегляні 16-поверхові житлові будівлі по вул.Червоноармійській (№94, 124 і 124-а), ще три - на Брест-Литовському пр. (№29 і 114/2, вул.Косіора, 30), а також на вул.В.Пимоненка, 5. Але це були лише повтори-близнюки попередніх архітектурних знахідок.

 

А тепер з правого берега Дніпра перенесемось на лівий. Тут, на Русанівці, наприкінці шістдесятих – на початку сімдесятих було збудовано аж сім односекційних 16-поверхівок: три на Русанівській наб. (№16, 18, 20), дві на Русанівському бул. (№1 і 2/8) та дві на бул.О.Давидова (№1/5 і 2/7). Це перші цегляні будинки такої висоти (1968-1970 рр., арх. В.Ладний, Г.Кульчицький, констр. Л.Бракер, П.Кравчук). У кожному будинку 120 квартир (по 8 на кожному поверсі). До початку дев’яностих на дахах цих споруд «красувалася» неонова наочна агітація: «Ленін. Партія. Народ!» та герби СРСР і УРСР. На бул.О.Давидова, 10 споруджено ще одну експериментальну висотку – 17-поверховий житловий будинок з вібропрокатних панелей (1967-1969 рр., арх. В.Ладний, Г.Кульчицький, інж. П.Маєрчук). У основу цієї споруди вбито близько 860 паль довжиною 8-10 м. Будівля масою 52 тис.т спирається на 40 залізобетонних рам-ніг. Довжина трисекційного будинку становить 122 м, висота – 54, ширина – 12,8 м. Тут 384 квартири (96 1-кімнатних, 192 2-кімнатних та 96 3-кімнатних). Поряд з ним згодом збудовано ще один такий самий будинок (№14). На початку сімдесятих на основі цього проекту було розроблено типову серію 16-17-поверхівок, що отримала назву БПС-6. Завершимо ретроспективу перших радянських хмарочосів 16-поверховим будинком на розі Ленінградської пл. та Харківського шосе (1969-1972 рр., арх. Р.Нижник, С.Бикова, С.Костенко, інж. З.Грекова, М.Грінвальд, І.Резницька, О.Печенов, Л.Лінович), що став прикрасою тогочасного Лівобережжя Києва.

 

Варто зазначити, що багато проектів високоповерхових будинків, розроблених архітекторами і конструкторами «Київпроекту» й КиївЗНДІЕПу, з економічних, технологічних та ідеологічних причин так і залишились на папері (у капіталістів, мовляв, землі мало і вона дуже дорога, а в нас багато і задарма – навіщо ж нам цей клопіт?!). У подальшому, в сімдесяті-вісімдесяті роки, типовими крупнопанельними 16-18-поверхівками масово забудовано всі міські житлові масиви (серії БПС-6, КТ, Т, АППС), а на початку дев’яностих з’явився навіть варіант баштової висотки у 22 поверхи, зведений на Виноградарі та Троєщині. Поряд із масовим будівництвом застосовували індивідуальні проекти відомчих цегляних висоток, які в народі охрестили «Радміном». Як приклад такого будинку можна навести 17-поверхову «свічку» на Березняках (Дніпровська наб., 3). Це, окрім того, приклад радянського довгобуду: незважаючи на «цеківське» походження цієї житлової споруди, її зводили і укріплювали довгих 10 років (1972-1982 рр.). У завершальний період «розвинутого соціалізму» велося також монолітне та монолітно-збірне висотне домобудівництво (16-20-поверхове): в Дарниці, Святошині, на Оболоні, в районі ст. м «Лівобережна». Але в Києві ці прогресивні методи спорудження житла якось не прижилися, тож столичні «моноліти» можна перерахувати по пальцях. Досить своєрідними є два з них – у формі кола, так звані «ромашки» (відповідно, у 17 та 21 поверхи), зведені на Оболоні протягом 1980-1985 рр. (пл.Дружби народів, 2, 2-а; арх. Я.Коломієць, В.Кащин, В.Морозов, І.Іванов, Л.Куликов). Доля ще одного 20-поверхового оболонського «моноліту», на вул.Богатирській, 6, склалася непросто. Його спорудження почалося ще у 1987 р. Коли будинок звели начорно, пішли чутки, що будматеріали для нього мали чорнобильську «прописку», а сама споруда сильно «фонить». Будівництво законсервували на ціле десятиліття. Там оселилися бомжі, у споруді час від часу спалахували пожежі. Лише наприкінці дев’яностих нещасливу будівлю нарешті здали в експлуатацію.

 

Зрозуміло, для американця чи японця «хмарочос» означає зовсім інше, ніж для українця. Вітчизняна столична висотність, що нині подекуди сягає «аж» 35 поверхів, безперечно, викличе саркастичну посмішку в розбещених буржуїв. Проте, відомо, що висотні будинки хоча і мають більшу економічну ефективність для забудовника, проте обходяться набагато дорожче в дальшій експлуатації для їх мешканців. Додамо до цього часом непрацюючі ліфти, слабкий тиск води, залежність від електроплит, підвищений аеродинамічний режим та шумовий ефект, особливо відчутні «на верхотурі»… Єдина суттєва перевага – гарний краєвид, але лише для тих, хто не боїться висоти та не страждає неврозами. Добре це чи погано, а більшості українців все ж комфортніше жити ближче до землі й лише звіддаля милуватися чужими висотними будинками.

 

 

 

 

 
Кін.30-років. 10-поверховий цегляний будинок. Печерськ (Арсенальна пл.)
  
Поч.50-років. 14-поверховий цегляний будинок. Центр (вул.Хрещатик)
 
  
Кін.60-років. 16-поверховий цегляний будинок. Центр (вул.В.Васильківська)
  
Кін.60-років. 18-поверховий каркасний будинок. Центр (вул.Б.Хмельницького)
 
  
Кін.60-років. 17-поверховий цегляний будинок. Печерськ (бул.Дружби народів)
  
Кін.60-років. 17-поверховий панельний будинок серії БПС-6. Русанівка (бул.О.Давидова)
  
Кін.60-років. 16-поверховий цегляний будинок. Русанівка (Русанівська наб.)
  
Поч.70-років. 16-поверховий цегляний будинок. Дарниця (Ленінградська пл.)
  
 
Сер.70-років. 17-поверховий цегляний будинок. Березняки (Дніпровська наб.)
  
Кін.70-років. 16-поверховий цегляний будинок. Лук’янівка (вул.Герцена)
  
Кін.70-років. 16-поверховий монолітно-збірний будинок. Лівобережний масив (вул.Р.Окіпної)
  
Поч.80-років. 16-поверховий цегляний будинок. Микільська Слобідка (вул.А.Луначарського)
  
Поч.80-років. 17-поверховий монолітно-збірний будинок. Оболонь (пл.Дружби народів)
  
Сер.80-років. 21-поверховий монолітно-збірний будинок. Оболонь (пл.Дружби народів)
  
Сер.80-років. 16-поверховий цегляний будинок. Оболонь (вул.Л.Гавро)
  
Сер.80-років. 16-поверховий монолітно-збірний будинок. Комсомольський масив (Дарницький бул.)
  
Кін.80-років. 16-поверховий цегляний будинок. Лук’янівка (вул.Багговутівська)
  
Кін.80-років. 16-поверховий цегляний будинок. Оболонь (вул.Героїв Дніпра)
  
Поч.90-років. 20-поверховий монолітний будинок. Оболонь (вул.Богатирська)
  
 
Поч.90-років. 22-поверховий панельний будинок серії Т. Виноградар (пр.Свободи)
 
Використані джерела:
 
Гетун Г.В., Криштоп Б.Г. Багатоповерхові каркасно-монолітні житлові будинки. – К.: Кондор, 2005.
Третяк К.О. Втрачені споруди та пам’ятники Києва. Довідник. – К.: ВПЦ Київський університет, 2004.
Шулькевич М.М., Дмитренко Т.Д. Киев (архитектурно-исторический очерк). – К.: Будівельник, 1978.
Ясієвич В.Є. Конструкція і форма в архітектурі. – К.: Будівельник, 1971.
 
ІГОР ОДНОПОЗОВ, Спілка фахівців з нерухомого майна м.Києва, за сприяння фірми «Проект-2»
Фотозйомку здійснено у січні - червні 2007 р.