Пристроїлися. СБУ розслiдує власну житлову аферу?
Вiдтодi, як спалахнув скандал з «Елiта-Центром», коли понад тисячу сiмей втратили не тiльки грошi, а й будь-яку надiю на дах над головою, минуло три роки. А вiз i нинi там. Держава, знявши з себе вiдповiдальнiсть за прикру подiю, вказала громадянам на їхню юридичну неграмотнiсть i внесла в законодавство кiлька змiн iз новими лазiвками для аферистiв.
Своєю чергою, столична влада, не обтяжена вiдчуттям вини за безконтрольнiсть, продовжує затягувати суди з обманутими iнвесторами, придумуючи новi й новi варiанти «виходу» з ситуацiї без особливих гарантiй для позивачiв та матерiальних втрат для себе. Справа рухається до розбирання в Європейському судi.
Проте в нас iнша iсторiя. На жаль, дуже схожа.
Почалося все з банального листа в редакцiю про те, що у столичному передмiстi вже третiй рiк не здається багатоповерховий будинок. Як з’ясувалося пiд час розслiдування «ДТ», цей середньостатистичний недобуд — усього лише ланка в мiцному ланцюзi, що його останнi п’ять рокiв кували не де-небудь, а в СБУ. Кого тут обвинувачувати в неперебiрливостi?
Остання змiна керiвництва служби хоч i пiдняла трохи запону таємностi над махiнацiями з житлом старих менеджерських команд, проте навряд чи в змозi гарантувати щасливий кiнець цiєї iсторiї. Втiм, як i неможливiсть її повторення. Будь-де.
Оскiльки будь-який український громадянин, вiднедавна змушений самостiйно вирiшувати своє квартирне питання, автоматично потрапляє в зону непрозорих вiдносин влади й забудовника, утворюючи фатальний трикутник i ризикуючи поховати в ньому не тiльки свою гiднiсть, а й конституцiйне право на житло. Причому за власнi ж грошi. I не дивно. Адже нинi саме в цьому трикутнику полiтична та бiзнес-елiта усiх кольорiв i калiбрiв у еннi рази побiльшує свої капiтали, використовуючи державну машину як засiб пересування з власних — комерцiйних потреб.
Серед трьох сосен
Очевидно, прекрасний пейзаж iз корабельними соснами у дворi будинку на вулицi Миру, 3б, в Iрпенi вiдiграв чималу роль у виборi майбутнього мiсця проживання для бiльшостi людей, якi вирiшили у 2003—2005 рр. iнвестувати грошi в цей проект. Але хто з громадян мiг подумати тодi, що через кiлька рокiв їм доведеться блукати серед «трьох сосен», вдихаючи не тонкi пахощi хвої, а гнiтючий запах чиєїсь добре спланованої афери.
Усе розвивалося за класичним сценарiєм. За цей час у мiстi тричi змiнилася влада. З першою, ще «дореволюцiйною», забудовник — ЗАТ «Укрбудiнвест» — не спромiгся пiдписати навiть модної тодi iнвестугоди: очевидно, сторони вiддали перевагу усним домовленостям. Iз другою, в особi мера панi Свистович та мiської ради, компанiя вела виснажливi переговори про додаткову сотку на добудованi заднiм числом поверхи й дiлила вже проданi метри — мiсто хотiло мати свою офiцiйну частку. Третiй владi, а нинi її представляє достроково обраний мер Олег Бондар, попри теперiшнє дистанцiювання вiд проблеми, мабуть, також доведеться взяти участь у розборi дев’ятиповерхового завалу взаємних претензiй та обвинувачень iнвесторiв i забудовника, про якi нинi знає практично все мiсто.
Можна нескiнченно довго розповiдати про прихованi та явнi причини типової для України ситуацiї, проте вiдзначимо лише основнi. Цей забудовник, як i багато iнших, котрi не працюють, а орудують на ринку чужими грiшми без лiцензiї на фiнансову дiяльнiсть, очевидно, виявив не тiльки схильнiсть до розтрати, а й чималi акторськi здiбностi. Так, голова правлiння компанiї «Укрбудiнвест» Корячко практикував задушевнi розмови зi схвильованими пайовиками про труднощi бiзнесу в умовах непростої української дiйсностi, якi зазвичай закiнчувалися спiльними походами до «ворожої влади, що заважає добудувати будинок». Потiм з’явилися «аргументованi» заяви про неминучiсть майбутнiх доплат, «бо собiвартiсть квадратного метра за цi роки помiтно зросла». При цьому Владислав Олександрович демонстрував стабiльно мляву реакцiю на запитання: а чому ж грошi iнвесторiв не освоїли вчасно?
Для повноти картини треба сказати, що за час свого грандiозного будiвництва компанiя «Укрбудiнвест», схоже, ставши жертвою новомодної тенденцiї, пережила внутрiшнє рейдерство — Корячко усунув iз посади її першого керiвника Приймака. Компанiя виявилася задiяною i в кiлькох судах iз пiдрядчиками та конфлiктах iз мерiєю, якi нiбито сам колишнiй її керiвник i органiзував. Що, звiсно ж, не могло не позначитися на «темпах будiвництва, моральному й матерiальному станi змученого судами та хабарами забудовника». Щонайменше так стверджує нинiшнiй бос «Укрбудiнвесту» Корячко. Вияснити ж, чи була це помста мiсцевого бiзнесового екс-партнера, який знає в Iрпенi кожного собаку, не кажучи вже про мiсцевих чиновникiв, чи фiрму справдi за дiло ганяли по колу дозвiльних iнстанцiй, тепер доволi важко. Хоча б iз двох причин. По-перше, влада, надiлена на мiсцях стосовно забудовника необмеженими правами, апрiорi має рацiю. Навiть якщо бреше. Але про це трохи згодом. По-друге, колишнiй спiвзасновник «Укрбудiнвесту» Приймак вiдмовив «ДТ» у своєму коментарi, пославшись на погану пам’ять.
Проте з усього сказаного випливає одне, на наш погляд — головне запитання: чому, спостерiгаючи за всiм цим кiлька рокiв, пайовики справдi заблукали серед трьох сосен i, крiм розмов про те, «що в хлопця зiрвало дах i замiсть будiвництва вiн зайнявся забезпеченням своїх особистих благ» (а люди показують фото шикарного особняка, що будується в Iрпенi), не вжили жодних серйозних офiцiйних заходiв до партнера по будiвництву.
Вiдповiдей виявилося двi. Так, пiсля кожної активної атаки iнiцiативної групи пайовикiв бiзнесмен усе-таки вiдновлював процес i зрештою, хоч i з порушеннями, недоробками на мiльйон i такими ж боргами пiдрядчикам, майже добудував будинок. Але це тiльки по-друге. По-перше ж, воiстину магiчно й обеззброююче вплинув на фiзичних осiб факт наявностi у списку iнвесторiв не тiльки представникiв МНС, а й компанiї, що фiнансує частку СБУ. «Та це ж половина квартир. Ну, вже таку органiзацiю надути практично неможливо... » — казали люди. Наївнi.
Бренд СБУ
Солiдна абревiатура, яка навiває на солiдних людей спогади про всесилля i могутнiсть радянського КДБ, зiграла лихий жарт не тiльки з фiзичними особами. Але про все по черзi. В основi нашої iсторiї, як i багатьох iнших по Українi, виявилася земля. В умовах мiзерного фiнансування житлових програм для вiйськових (а працiвники СБУ такими є) держава, крiм бюджетних грошей, одним iз джерел фiнансування житла вважала видiлення службi земельних дiлянок пiд забудову на мiсцях. Далi запропонований механiзм (як на нашi часи) зовсiм не оригiнальний: оголошується тендер на пошук iнвестора, що будує i певний вiдсоток квартир вiддає службi. Все просто як бiлий день. Проте...
Земельна дiлянка у провулку Лабораторному, 6, що в центрi столицi, ще з радянських часiв належала Нацiональнiй академiї СБ України. Вона ж як структурний пiдроздiл служби має статус юридичної особи. На дiлянцi стояв гуртожиток. Ще 1994 року попереднього ректора Володимира Сидока осiнила блискуча iдея не тiльки реконструювати старий гуртожиток, а й побудувати поруч будинок для викладацького складу. П’ять рокiв тривала пiдготовка будiвельної документацiї та конче потрiбних дозволiв. У 99-му почали будувати. Самотужки, за бюджетнi грошi, а також залучаючи кошти важливих пiдприємств, якi перераховували ПДВ не в бюджет, а на будiвництво житла для вiйськових: була така державна програма. Так, наймаючи рiзношерстих пiдрядчикiв, будували до 2003 року. Вклали понад шiсть мiльйонiв. Але грошi закiнчилися разом iз пiльгами з ПДВ.
Тепер важко стверджувати, але, за чутками, той-таки ректор разом iз тодiшнiм вiце-шефом СБУ Сацюком приймали рiшення про залучення на об’єкт iнвестора. Далеко шукати його не стали. Якимось неймовiрним чином напохватi опинилася компанiя «Будова-Центр-1», яка, за твердженням деяких джерел, була афiльованою структурою СБ. Так чи iнакше, але бiля її керма стояв колишнiй проектант елiтної будiвлi в Лабораторному Пiдгiрняк, який уже не один рiк спiвпрацював зi службою. Зауважимо, що саме з цього моменту державна програма забезпечення житлом вiйськових у виконаннi цiлком офiцiйних осiб iз СБ почала набирати рис комерцiйної. За чинним тодi указом президента, такi схеми передбачали варiант «50 на 50». Тобто 50 вiдсоткiв квартир у новобудi генеральний iнвестор мав передати академiї. Було укладено договiр, який i закрiпив половину — 13 тис. квадратiв — у провулку Лабораторному за академiєю СБУ. Проте ключовим пунктом «шiстдесятого» договору стало зовсiм не це, а рядок, який закрiплює за академiєю право мiняти квартири в Лабораторному на житло в iнших районах столицi або регiонах України.
«На перший погляд, цiлком прийнятна норма документа, що дає можливiсть певного маневру, — каже нинiшнiй директор департаменту господарського забезпечення СБУ Свiтлана Нєжнова, яка також подiлилася з «ДТ» деякими подробицями цiєї iсторiї. — Не тiльки ж у Києвi люди квартир чекають. Проте схема, яку було використано згодом, призвела до того, що в елiтному будинку в Лабораторному провулку в академiї СБУ не залишилося жодного квадратного метра житлової площi».
Особливо обурений цiєю обставиною новий ректор академiї, котрий вважає боротьбу з дружньою в минулому Службi фiрмою ледь не справою всього свого життя: «Гадаю, вам не треба пояснювати, скiльки коштує квадратний метр у центрi столицi i скiльки — у тому ж таки Iрпенi, — каже Вiктор Микулин. — Так-от, до цього договору було укладено близько десятка додаткових угод, вiдповiдно до яких i обмiняли всi квартири. Причому метр на метр. Ви розумiєте?! Метр у Лабораторному мiняли на метр в Iрпенi, Вишневому, Iвано-Франкiвську й околицях Києва. Якщо судити за нашими мiрками, то три тисячi доларiв просто брали й мiняли на тисячу». До речi, для подiбної нескладної математичної операцiї у генерального iнвестора елiтного об’єкта компанiї «Будова-центр-1» власних грошей чомусь не знайшлося. Для цього було залучено ще одного iнвестора — вiдому на будiвельному ринку компанiю «Iнвестицiйнi системи» (має понад 40 об’єктiв по всiй Українi, афiльована структура банку «Київ», один з основних акцiонерiв i голова правлiння якого значиться 5-м номером у списку Блоку Вiталiя Кличка в Київрадi).
Так-от, за словами директора «IС» Полiщука, його роль у всьому цьому ланцюжку була досить проста. Маючи, як i «Будова-центр-1», iнтерес до квартир у Лабораторному, вiн за метри в елiтному будинку iнвестував кошти в об’єкти в передмiстi. Показово, що керiвник компанiї стверджує, що чесно iнвестував кошти з розрахунку бiльш як два метри передмiстя за метр столицi, i не береться пояснити, куди дiлася рiзниця. Звiсно, не його це була справа. Що ж стосується добору об’єктiв у передмiстi, то цим, за словами Полiщука, також займалися люди з СБУ. Таким чином, «Iнвестицiйнi системи» i стали тiєю самою компанiєю, що проiнвестувала частку СБУ в Iрпенi. I яка, на думку пайовикiв-фiзосiб i мала гарантувати якщо не своєчасне, то все одно «залiзне» здавання об’єкта.
Однак «Iнвестицiйнi системи», включившись у формат спiвробiтництва з СБ, «з’їхали» iз примiського об’єкта вiдразу пiсля перерахування грошей за свої 38 квартир. «СБУ треба — СБУ нехай i контролює будiвництво», — логiчно вирiшили бiзнесмени, певною мiрою теж клюнувши на бренд.
Не зрослося. Основний контроль модератори процесу, втiм, як i самi «Iнвестицiйнi системи», що отримали свої 30 вiдсоткiв у Лабораторному, зосередили на об’єктi в центрi столицi. А що там вiдбувається в передмiстях i на околицях, будують там квартири для вiйськових чи їх на цеглу вже розiбрали, звiсно, мало кого цiкавило. Тож провiнцiйним будiвельникам, «хлопцям, у яких вiд мiльйонiв зiрвало дах», схоже, було створено всi умови для каламутної дiяльностi, результатом якої i став довгобуд в Iрпенi, що про нього йдеться. До речi, панi Нєжнова називає сьогоднi ще три проблемнi дiлянки СБУ в столицi з непрозорими тендерами на забудову, де пiд час продажу квартир використали бренд Служби, але будiвництва так i не почали. Нинi нове керiвництво розриває договiрнi стосунки iз цими фiрмами. I в принципi нiчого, окрiм часу, при цьому не втрачає. Але це вже — точно iнша iсторiя. Для СБУ. Однак не для чергового iнвестора-лоха зi сторони, який клюнув на всесильнiсть магiчної абревiатури.
Тим часом дохiдний об’єкт у Лабораторному 2005 року
встиг змiнити основного замовника — СБУ i академiя змагалися за ласий шматок, а 2006-го, з приходом нового керiвництва i в Службу, i в навчальний заклад, будинок з усiма його «хвостами», знову повернувся в юрисдикцiю академiї. Щоправда, на той момент документи з функцiями замовника СБУ встигла передати «Будовi-центр-1». У результатi її керiвник не визнає права академiї на об’єкт, забуваючи, на чиїй землi стоїть будинок, як, утiм, не бачить пан Пiдгiрняк i нiчого дивного в схемi, за якою ударно трудився кiлька останнiх рокiв.
«Треба розумiти, — каже Володимир Петрович, — коли здiйснюються iнвестицiї, iдеться про конкретнi квадратнi метри, а не про якусь гiпотетичну вартiсть. Хай вам буде вiдомо, що на момент укладання договору з академiєю йшлося саме про те, щоб якнайшвидше дати житло якомога бiльшiй кiлькостi працiвникiв Служби. До того ж тодi вартiсть квадратного метра — що в столицi, що в передмiстi — була майже однакова. Повiрте, якби ми домовлялися про подальший перепродаж квартир, то договiр мав би зовсiм iнший формат». Люди, колись задiянi у схемi i якi представляли на той момент СБУ, а сьогоднi позбавленi своїх посад, також цiлком упевненi, що нiчого ганебного не вчинили. Не схотiвши назвати своїх прiзвищ, вони б’ють i на те, що вiдтодi законодавство так змiнилося, що академiї слiд не те, що правди шукати, а дякувати Богу за те, що така «халява» — 50 вiдсоткiв квартир — на голову звалилася. Однак питання щодо основного адресата-халявника усе ж таки вирiшувати компетентним органам — СБ по закiнченнi службового розслiдування передасть справу до прокуратури. I нам тут навряд чи варто робити будь-якi передчаснi висновки.
Один, проте, собi дозволимо. У ходi всiєї цiєї iсторiї, в якiй неважко заплутатися будь-якому суду разом iз СБУ, котра то заробляє, то самоочищається, зазнавала втрат цiла армiя нiчого не пiдозрюючих українських громадян. По-перше, самi працiвники Служби, якi не дорахувалися належних квартир i вимушено покладаються на чеснiсть чергового керiвництва, яке взялося розплутати аферу у власнiй структурi.
По-друге, iнвестори того ж будинку в Iрпенi. Один високопоставлений чиновник висловив на їхню адресу дивну фразу: «Але ж не помiдори вони ходили на базар купувати?! Треба було добре договiр читати, репутацiю компанiї монiторити... ». Справдi, ну не на базар же ходили серйознi українськi банки, котрi прокредитували одного разу iнвесторiв «Елiти-центру»? I компанiї «Укрбудiнвест» у тому числi? Не пирiжки ж пекла i СБУ, обираючи собi партнера, а тепер заявивши, що сама постраждала i жодного стосунку до будинку в Iрпенi не має. Як не мають до нього стосунку i постраждала академiя, i «Iнвестицiйнi системи», i «Будова-центр-1», i, вочевидь, сам «прогорiлий» забудовник, який усе так само i далi монотонно розповiдає про те, в яку непросту ситуацiю вiн потрапив. …
По-третє, захиталася земля i пiд ногами iнвесторiв елiтного будинку в Лабораторному, якi про все ще нi сном, нi духом. За даними компетентних джерел, усi квартири там давно продано. Проте вони ж таки встигли стати предметом розгляду одного з районних судiв Києва. Позов про реституцiю (анулювання) договiрних вiдносин iз компанiєю «Будова-центр-1» — генерального iнвестора об’єкта — подав ректор академiї СБУ Вiктор Микулин. Обiзнанi люди кажуть, що «вибух» може бути крутiший за «Елiту». А раптом цього разу бренд спрацює? Злi язики у зв’язку iз цим не перестають плiткувати, що новий справедливий ректор родом iз Закарпаття, i ледь не ногою вiдчиняє дверi до вiдомого кабiнету на Банковiй. При цьому доля iнвесторiв, якi вже купили в будинку квартири, войовничого главу академiї мало хвилює. З цього приводу в його кишенi навiть знайшлася копiя рiшення Конституцiйного суду, котрий одного разу вже ухвалив, що будь-який громадянин, вступаючи в договiрнi стосунки на ринку, неодмiнно ризикує.
…Однобiчнiсть нашої позицiї в цiй iсторiї очевидна. Але ми навмисне стали на бiк iнвестора. I тiльки тому, щоб вийти на головнi запитання: чому громадянин, уже не потребуючи вiд держави безплатних квартир i розраховуючи лише на власнi сили й кошти, виявляється заручником аферистiв, якi орудують на ринку? Чому таке можливе в державi, що привселюдно претендує на якийсь цивiлiзований статус? I чому ми, хто прагнув до Європи, раптом щосили кинулися наздоганяти ту ж таки Росiю, де вже мiльйони пайовикiв, вкладникiв та iнвесторiв оббивають пороги в пошуках справедливостi?
З цього приводу авторовi статтi довелося поспiлкуватися з багатьма досить авторитетними i шанованими в Українi людьми, якi представляють вершини вже позначеного нами трикутника — владу, професiйне будiвельне лобi, а також громадськi органiзацiї громадян, якi зiткнулися з подiбними проблемами на будiвельному ринку. Їхнi думки багато в чому роздiлилися. Однак зiйшлися в основному. Без полiтичної волi, без системного пiдходу до стратегiчної галузi країни, що розвивається в умовах цiлковитої непрозоростi та корумпованостi, цих проблем не вирiшити. «Поки ж, — як влучно зауважив один iз спiврозмовникiв, — у цiй країнi нiхто нiчого не будує. Тут прилаштовуються — до посад, команд, партiй i блокiв. По ходу споруджуючи шикарнi палаци на честь власної всепереможної захланностi i проголошуючи пустопорожнi гасла — на згадку про свого часу втрачену совiсть».
Iнна Ведерникова
Проте в нас iнша iсторiя. На жаль, дуже схожа.
Почалося все з банального листа в редакцiю про те, що у столичному передмiстi вже третiй рiк не здається багатоповерховий будинок. Як з’ясувалося пiд час розслiдування «ДТ», цей середньостатистичний недобуд — усього лише ланка в мiцному ланцюзi, що його останнi п’ять рокiв кували не де-небудь, а в СБУ. Кого тут обвинувачувати в неперебiрливостi?
Остання змiна керiвництва служби хоч i пiдняла трохи запону таємностi над махiнацiями з житлом старих менеджерських команд, проте навряд чи в змозi гарантувати щасливий кiнець цiєї iсторiї. Втiм, як i неможливiсть її повторення. Будь-де.
Оскiльки будь-який український громадянин, вiднедавна змушений самостiйно вирiшувати своє квартирне питання, автоматично потрапляє в зону непрозорих вiдносин влади й забудовника, утворюючи фатальний трикутник i ризикуючи поховати в ньому не тiльки свою гiднiсть, а й конституцiйне право на житло. Причому за власнi ж грошi. I не дивно. Адже нинi саме в цьому трикутнику полiтична та бiзнес-елiта усiх кольорiв i калiбрiв у еннi рази побiльшує свої капiтали, використовуючи державну машину як засiб пересування з власних — комерцiйних потреб.
Серед трьох сосен
Очевидно, прекрасний пейзаж iз корабельними соснами у дворi будинку на вулицi Миру, 3б, в Iрпенi вiдiграв чималу роль у виборi майбутнього мiсця проживання для бiльшостi людей, якi вирiшили у 2003—2005 рр. iнвестувати грошi в цей проект. Але хто з громадян мiг подумати тодi, що через кiлька рокiв їм доведеться блукати серед «трьох сосен», вдихаючи не тонкi пахощi хвої, а гнiтючий запах чиєїсь добре спланованої афери.
Усе розвивалося за класичним сценарiєм. За цей час у мiстi тричi змiнилася влада. З першою, ще «дореволюцiйною», забудовник — ЗАТ «Укрбудiнвест» — не спромiгся пiдписати навiть модної тодi iнвестугоди: очевидно, сторони вiддали перевагу усним домовленостям. Iз другою, в особi мера панi Свистович та мiської ради, компанiя вела виснажливi переговори про додаткову сотку на добудованi заднiм числом поверхи й дiлила вже проданi метри — мiсто хотiло мати свою офiцiйну частку. Третiй владi, а нинi її представляє достроково обраний мер Олег Бондар, попри теперiшнє дистанцiювання вiд проблеми, мабуть, також доведеться взяти участь у розборi дев’ятиповерхового завалу взаємних претензiй та обвинувачень iнвесторiв i забудовника, про якi нинi знає практично все мiсто.
Можна нескiнченно довго розповiдати про прихованi та явнi причини типової для України ситуацiї, проте вiдзначимо лише основнi. Цей забудовник, як i багато iнших, котрi не працюють, а орудують на ринку чужими грiшми без лiцензiї на фiнансову дiяльнiсть, очевидно, виявив не тiльки схильнiсть до розтрати, а й чималi акторськi здiбностi. Так, голова правлiння компанiї «Укрбудiнвест» Корячко практикував задушевнi розмови зi схвильованими пайовиками про труднощi бiзнесу в умовах непростої української дiйсностi, якi зазвичай закiнчувалися спiльними походами до «ворожої влади, що заважає добудувати будинок». Потiм з’явилися «аргументованi» заяви про неминучiсть майбутнiх доплат, «бо собiвартiсть квадратного метра за цi роки помiтно зросла». При цьому Владислав Олександрович демонстрував стабiльно мляву реакцiю на запитання: а чому ж грошi iнвесторiв не освоїли вчасно?
Для повноти картини треба сказати, що за час свого грандiозного будiвництва компанiя «Укрбудiнвест», схоже, ставши жертвою новомодної тенденцiї, пережила внутрiшнє рейдерство — Корячко усунув iз посади її першого керiвника Приймака. Компанiя виявилася задiяною i в кiлькох судах iз пiдрядчиками та конфлiктах iз мерiєю, якi нiбито сам колишнiй її керiвник i органiзував. Що, звiсно ж, не могло не позначитися на «темпах будiвництва, моральному й матерiальному станi змученого судами та хабарами забудовника». Щонайменше так стверджує нинiшнiй бос «Укрбудiнвесту» Корячко. Вияснити ж, чи була це помста мiсцевого бiзнесового екс-партнера, який знає в Iрпенi кожного собаку, не кажучи вже про мiсцевих чиновникiв, чи фiрму справдi за дiло ганяли по колу дозвiльних iнстанцiй, тепер доволi важко. Хоча б iз двох причин. По-перше, влада, надiлена на мiсцях стосовно забудовника необмеженими правами, апрiорi має рацiю. Навiть якщо бреше. Але про це трохи згодом. По-друге, колишнiй спiвзасновник «Укрбудiнвесту» Приймак вiдмовив «ДТ» у своєму коментарi, пославшись на погану пам’ять.
Проте з усього сказаного випливає одне, на наш погляд — головне запитання: чому, спостерiгаючи за всiм цим кiлька рокiв, пайовики справдi заблукали серед трьох сосен i, крiм розмов про те, «що в хлопця зiрвало дах i замiсть будiвництва вiн зайнявся забезпеченням своїх особистих благ» (а люди показують фото шикарного особняка, що будується в Iрпенi), не вжили жодних серйозних офiцiйних заходiв до партнера по будiвництву.
Вiдповiдей виявилося двi. Так, пiсля кожної активної атаки iнiцiативної групи пайовикiв бiзнесмен усе-таки вiдновлював процес i зрештою, хоч i з порушеннями, недоробками на мiльйон i такими ж боргами пiдрядчикам, майже добудував будинок. Але це тiльки по-друге. По-перше ж, воiстину магiчно й обеззброююче вплинув на фiзичних осiб факт наявностi у списку iнвесторiв не тiльки представникiв МНС, а й компанiї, що фiнансує частку СБУ. «Та це ж половина квартир. Ну, вже таку органiзацiю надути практично неможливо... » — казали люди. Наївнi.
Бренд СБУ
Солiдна абревiатура, яка навiває на солiдних людей спогади про всесилля i могутнiсть радянського КДБ, зiграла лихий жарт не тiльки з фiзичними особами. Але про все по черзi. В основi нашої iсторiї, як i багатьох iнших по Українi, виявилася земля. В умовах мiзерного фiнансування житлових програм для вiйськових (а працiвники СБУ такими є) держава, крiм бюджетних грошей, одним iз джерел фiнансування житла вважала видiлення службi земельних дiлянок пiд забудову на мiсцях. Далi запропонований механiзм (як на нашi часи) зовсiм не оригiнальний: оголошується тендер на пошук iнвестора, що будує i певний вiдсоток квартир вiддає службi. Все просто як бiлий день. Проте...
Земельна дiлянка у провулку Лабораторному, 6, що в центрi столицi, ще з радянських часiв належала Нацiональнiй академiї СБ України. Вона ж як структурний пiдроздiл служби має статус юридичної особи. На дiлянцi стояв гуртожиток. Ще 1994 року попереднього ректора Володимира Сидока осiнила блискуча iдея не тiльки реконструювати старий гуртожиток, а й побудувати поруч будинок для викладацького складу. П’ять рокiв тривала пiдготовка будiвельної документацiї та конче потрiбних дозволiв. У 99-му почали будувати. Самотужки, за бюджетнi грошi, а також залучаючи кошти важливих пiдприємств, якi перераховували ПДВ не в бюджет, а на будiвництво житла для вiйськових: була така державна програма. Так, наймаючи рiзношерстих пiдрядчикiв, будували до 2003 року. Вклали понад шiсть мiльйонiв. Але грошi закiнчилися разом iз пiльгами з ПДВ.
Тепер важко стверджувати, але, за чутками, той-таки ректор разом iз тодiшнiм вiце-шефом СБУ Сацюком приймали рiшення про залучення на об’єкт iнвестора. Далеко шукати його не стали. Якимось неймовiрним чином напохватi опинилася компанiя «Будова-Центр-1», яка, за твердженням деяких джерел, була афiльованою структурою СБ. Так чи iнакше, але бiля її керма стояв колишнiй проектант елiтної будiвлi в Лабораторному Пiдгiрняк, який уже не один рiк спiвпрацював зi службою. Зауважимо, що саме з цього моменту державна програма забезпечення житлом вiйськових у виконаннi цiлком офiцiйних осiб iз СБ почала набирати рис комерцiйної. За чинним тодi указом президента, такi схеми передбачали варiант «50 на 50». Тобто 50 вiдсоткiв квартир у новобудi генеральний iнвестор мав передати академiї. Було укладено договiр, який i закрiпив половину — 13 тис. квадратiв — у провулку Лабораторному за академiєю СБУ. Проте ключовим пунктом «шiстдесятого» договору стало зовсiм не це, а рядок, який закрiплює за академiєю право мiняти квартири в Лабораторному на житло в iнших районах столицi або регiонах України.
«На перший погляд, цiлком прийнятна норма документа, що дає можливiсть певного маневру, — каже нинiшнiй директор департаменту господарського забезпечення СБУ Свiтлана Нєжнова, яка також подiлилася з «ДТ» деякими подробицями цiєї iсторiї. — Не тiльки ж у Києвi люди квартир чекають. Проте схема, яку було використано згодом, призвела до того, що в елiтному будинку в Лабораторному провулку в академiї СБУ не залишилося жодного квадратного метра житлової площi».
Особливо обурений цiєю обставиною новий ректор академiї, котрий вважає боротьбу з дружньою в минулому Службi фiрмою ледь не справою всього свого життя: «Гадаю, вам не треба пояснювати, скiльки коштує квадратний метр у центрi столицi i скiльки — у тому ж таки Iрпенi, — каже Вiктор Микулин. — Так-от, до цього договору було укладено близько десятка додаткових угод, вiдповiдно до яких i обмiняли всi квартири. Причому метр на метр. Ви розумiєте?! Метр у Лабораторному мiняли на метр в Iрпенi, Вишневому, Iвано-Франкiвську й околицях Києва. Якщо судити за нашими мiрками, то три тисячi доларiв просто брали й мiняли на тисячу». До речi, для подiбної нескладної математичної операцiї у генерального iнвестора елiтного об’єкта компанiї «Будова-центр-1» власних грошей чомусь не знайшлося. Для цього було залучено ще одного iнвестора — вiдому на будiвельному ринку компанiю «Iнвестицiйнi системи» (має понад 40 об’єктiв по всiй Українi, афiльована структура банку «Київ», один з основних акцiонерiв i голова правлiння якого значиться 5-м номером у списку Блоку Вiталiя Кличка в Київрадi).
Так-от, за словами директора «IС» Полiщука, його роль у всьому цьому ланцюжку була досить проста. Маючи, як i «Будова-центр-1», iнтерес до квартир у Лабораторному, вiн за метри в елiтному будинку iнвестував кошти в об’єкти в передмiстi. Показово, що керiвник компанiї стверджує, що чесно iнвестував кошти з розрахунку бiльш як два метри передмiстя за метр столицi, i не береться пояснити, куди дiлася рiзниця. Звiсно, не його це була справа. Що ж стосується добору об’єктiв у передмiстi, то цим, за словами Полiщука, також займалися люди з СБУ. Таким чином, «Iнвестицiйнi системи» i стали тiєю самою компанiєю, що проiнвестувала частку СБУ в Iрпенi. I яка, на думку пайовикiв-фiзосiб i мала гарантувати якщо не своєчасне, то все одно «залiзне» здавання об’єкта.
Однак «Iнвестицiйнi системи», включившись у формат спiвробiтництва з СБ, «з’їхали» iз примiського об’єкта вiдразу пiсля перерахування грошей за свої 38 квартир. «СБУ треба — СБУ нехай i контролює будiвництво», — логiчно вирiшили бiзнесмени, певною мiрою теж клюнувши на бренд.
Не зрослося. Основний контроль модератори процесу, втiм, як i самi «Iнвестицiйнi системи», що отримали свої 30 вiдсоткiв у Лабораторному, зосередили на об’єктi в центрi столицi. А що там вiдбувається в передмiстях i на околицях, будують там квартири для вiйськових чи їх на цеглу вже розiбрали, звiсно, мало кого цiкавило. Тож провiнцiйним будiвельникам, «хлопцям, у яких вiд мiльйонiв зiрвало дах», схоже, було створено всi умови для каламутної дiяльностi, результатом якої i став довгобуд в Iрпенi, що про нього йдеться. До речi, панi Нєжнова називає сьогоднi ще три проблемнi дiлянки СБУ в столицi з непрозорими тендерами на забудову, де пiд час продажу квартир використали бренд Служби, але будiвництва так i не почали. Нинi нове керiвництво розриває договiрнi стосунки iз цими фiрмами. I в принципi нiчого, окрiм часу, при цьому не втрачає. Але це вже — точно iнша iсторiя. Для СБУ. Однак не для чергового iнвестора-лоха зi сторони, який клюнув на всесильнiсть магiчної абревiатури.
Тим часом дохiдний об’єкт у Лабораторному 2005 року
встиг змiнити основного замовника — СБУ i академiя змагалися за ласий шматок, а 2006-го, з приходом нового керiвництва i в Службу, i в навчальний заклад, будинок з усiма його «хвостами», знову повернувся в юрисдикцiю академiї. Щоправда, на той момент документи з функцiями замовника СБУ встигла передати «Будовi-центр-1». У результатi її керiвник не визнає права академiї на об’єкт, забуваючи, на чиїй землi стоїть будинок, як, утiм, не бачить пан Пiдгiрняк i нiчого дивного в схемi, за якою ударно трудився кiлька останнiх рокiв.
«Треба розумiти, — каже Володимир Петрович, — коли здiйснюються iнвестицiї, iдеться про конкретнi квадратнi метри, а не про якусь гiпотетичну вартiсть. Хай вам буде вiдомо, що на момент укладання договору з академiєю йшлося саме про те, щоб якнайшвидше дати житло якомога бiльшiй кiлькостi працiвникiв Служби. До того ж тодi вартiсть квадратного метра — що в столицi, що в передмiстi — була майже однакова. Повiрте, якби ми домовлялися про подальший перепродаж квартир, то договiр мав би зовсiм iнший формат». Люди, колись задiянi у схемi i якi представляли на той момент СБУ, а сьогоднi позбавленi своїх посад, також цiлком упевненi, що нiчого ганебного не вчинили. Не схотiвши назвати своїх прiзвищ, вони б’ють i на те, що вiдтодi законодавство так змiнилося, що академiї слiд не те, що правди шукати, а дякувати Богу за те, що така «халява» — 50 вiдсоткiв квартир — на голову звалилася. Однак питання щодо основного адресата-халявника усе ж таки вирiшувати компетентним органам — СБ по закiнченнi службового розслiдування передасть справу до прокуратури. I нам тут навряд чи варто робити будь-якi передчаснi висновки.
Один, проте, собi дозволимо. У ходi всiєї цiєї iсторiї, в якiй неважко заплутатися будь-якому суду разом iз СБУ, котра то заробляє, то самоочищається, зазнавала втрат цiла армiя нiчого не пiдозрюючих українських громадян. По-перше, самi працiвники Служби, якi не дорахувалися належних квартир i вимушено покладаються на чеснiсть чергового керiвництва, яке взялося розплутати аферу у власнiй структурi.
По-друге, iнвестори того ж будинку в Iрпенi. Один високопоставлений чиновник висловив на їхню адресу дивну фразу: «Але ж не помiдори вони ходили на базар купувати?! Треба було добре договiр читати, репутацiю компанiї монiторити... ». Справдi, ну не на базар же ходили серйознi українськi банки, котрi прокредитували одного разу iнвесторiв «Елiти-центру»? I компанiї «Укрбудiнвест» у тому числi? Не пирiжки ж пекла i СБУ, обираючи собi партнера, а тепер заявивши, що сама постраждала i жодного стосунку до будинку в Iрпенi не має. Як не мають до нього стосунку i постраждала академiя, i «Iнвестицiйнi системи», i «Будова-центр-1», i, вочевидь, сам «прогорiлий» забудовник, який усе так само i далi монотонно розповiдає про те, в яку непросту ситуацiю вiн потрапив. …
По-третє, захиталася земля i пiд ногами iнвесторiв елiтного будинку в Лабораторному, якi про все ще нi сном, нi духом. За даними компетентних джерел, усi квартири там давно продано. Проте вони ж таки встигли стати предметом розгляду одного з районних судiв Києва. Позов про реституцiю (анулювання) договiрних вiдносин iз компанiєю «Будова-центр-1» — генерального iнвестора об’єкта — подав ректор академiї СБУ Вiктор Микулин. Обiзнанi люди кажуть, що «вибух» може бути крутiший за «Елiту». А раптом цього разу бренд спрацює? Злi язики у зв’язку iз цим не перестають плiткувати, що новий справедливий ректор родом iз Закарпаття, i ледь не ногою вiдчиняє дверi до вiдомого кабiнету на Банковiй. При цьому доля iнвесторiв, якi вже купили в будинку квартири, войовничого главу академiї мало хвилює. З цього приводу в його кишенi навiть знайшлася копiя рiшення Конституцiйного суду, котрий одного разу вже ухвалив, що будь-який громадянин, вступаючи в договiрнi стосунки на ринку, неодмiнно ризикує.
…Однобiчнiсть нашої позицiї в цiй iсторiї очевидна. Але ми навмисне стали на бiк iнвестора. I тiльки тому, щоб вийти на головнi запитання: чому громадянин, уже не потребуючи вiд держави безплатних квартир i розраховуючи лише на власнi сили й кошти, виявляється заручником аферистiв, якi орудують на ринку? Чому таке можливе в державi, що привселюдно претендує на якийсь цивiлiзований статус? I чому ми, хто прагнув до Європи, раптом щосили кинулися наздоганяти ту ж таки Росiю, де вже мiльйони пайовикiв, вкладникiв та iнвесторiв оббивають пороги в пошуках справедливостi?
З цього приводу авторовi статтi довелося поспiлкуватися з багатьма досить авторитетними i шанованими в Українi людьми, якi представляють вершини вже позначеного нами трикутника — владу, професiйне будiвельне лобi, а також громадськi органiзацiї громадян, якi зiткнулися з подiбними проблемами на будiвельному ринку. Їхнi думки багато в чому роздiлилися. Однак зiйшлися в основному. Без полiтичної волi, без системного пiдходу до стратегiчної галузi країни, що розвивається в умовах цiлковитої непрозоростi та корумпованостi, цих проблем не вирiшити. «Поки ж, — як влучно зауважив один iз спiврозмовникiв, — у цiй країнi нiхто нiчого не будує. Тут прилаштовуються — до посад, команд, партiй i блокiв. По ходу споруджуючи шикарнi палаци на честь власної всепереможної захланностi i проголошуючи пустопорожнi гасла — на згадку про свого часу втрачену совiсть».
Iнна Ведерникова
