Централізоване опалення: навіщо платити більше

Domik.ua писав про те, якою буде соціальна норма газу в Україні.

По суті, Кабмін черговий раз продемонстрував, що соціальні нормативи в Україні встановлюються «на небесах» — не зважаючи на такі «приземлені» категорії, як обґрунтованість, а тому від високих тарифів рятують зовсім не так, як хотілося б або не рятують зовсім. І справа не лише в тому, що Постанова уряду №872 від 30 жовтня, якою була введена 1200-кубова норма, суперечлива і неоднозначна.

Одного разу лебідь, рак та щука...

Найгірше, що ліва рука нормотворців часто «не дружить» з правою. І Постанова №872 — далеко не єдиний приклад такого регулювання. Фактично Кабмін забрав у споживачів 200 кубів газу за пільговою ціною ще 1 жовтня, коли світ побачила Постанова №758, яка обмежила термін дії половинних цін на газ піврічним періодом — з 1 жовтня 2015 року по 31 березня 2016 року, — при тому, що ще в березні Кабмін сам же (Постановою №74) подовжив опалювальний період до 7 місяців. Відповідні поправки внесені в Правила надання населенню послуг з газопостачання. І зроблено це було саме тому, що в березні на 7 місяців року введені половинні ціни на 200 кубів газу на місяць — Постановою НКРЕКП №583.

Так що жовтнева Постанова №758 — свого роду прецедент. Ніколи раніше уряд окремим документом не вводив під виглядом нових і пільгових вже діючі сезонні тарифи. І не встановлював пільгові ціни на неповний опалювальний період.

У цьому плані Постанова №872 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту населення» від 30 жовтня — вторинний документ, який лише коригує Постанову №758. Тому в ньому прописана норма в 1200 кубів, а не 1400, як вимагають весняні нормативи.

Хоча свій вклад у «кунсткамеру» екзотичних нововведень зробило і воно. Під «вивіскою» соціального захисту населення Кабмін встановив пільгові половинні ціни на газ для релігійних організацій — причому на всі обсяги споживаного ними палива (за винятком газу, що використовується для виробничо-комерційної діяльності). А ось для дитячих садків, шкіл, лікарень, інтернатів, будинків престарілих в уряду пільгових тарифів не знайшлося. Втім, це «лірика».

«Проза» полягає в тому, що зараз діють всі 4 документи. Наявна колізія — норма в 1200-кубів введена, однак норматив Нацкомісії про 200 куб. м газу в місяць по 3,6 грн протягом 7 місяців не скасований. Ось тільки доводити свої права на знижку в квітні або після спливу урядового ліміту споживачам, швидше за все, доведеться в суді — зрозуміло, якщо до цього часу Кабмін або НКРЕКП не «переграють» свої нормативи.

І немає жодних гарантій, що клієнти тепломереж, які оплачують послуги за нормами — за кожен кубометр опалювальної площі, не опиняться в такому ж положенні. Єдиний спосіб абстрагуватися від можливих примх і «удосконалень» нормування теплопостачання — встановити квартирний лічильник тепла.

Читайте також: Газові ігри: соціальну норму газу знову можуть переглянути

Все починається з розведення

На жаль, на практиці встановлення індивідуального приладу обліку часто перетворюється на «одіссею» або подорож за «золотим руном». Причому стовідсоткової гарантії, що епопея зі звільнення від плати за «метри» завершиться успішно, немає — незалежно від категорії житла.

У будинках старої забудови відразу домогтися квартирного обліку тепла взагалі не можна. Як відомо, у них вертикальна розводка систем теплопостачання, що схоже на комунальний колгосп. При вертикальній розводці тепло в квартири подається по загальному стояку, а стояків у квартирі зазвичай кілька. Діагноз не смертельний, але процес встановлення квартирного лічильника ускладнюється.

У листопаді минулого року Мінрегіон видав роз'яснення, в якому прописав алгоритм встановлення квартирних теплолічильників, у тому числі в будинках із вертикальною однотрубною системою опалення.

Відомство зазначає, що для встановлення приладу обліку в квартирі з вертикальною розводкою може знадобитися переобладнання квартирної та внутрішньобудинкової мережі центрального опалення за індивідуальним проектом. Правда, не обійшлося і без спірного висновку. На думку Мінрегіону, для переобладнання системи опалення власник квартири в багатоповерхівці повинен отримати згоду всіх мешканців будинку. По суті, це вимога з категорії нездійсненних. Особливо у великих будинках.

Однак роз'яснення не є директивними документами, а чинне законодавство прямої вимоги про отримання такої згоди не містить. У Цивільному кодексі є лише заборона на проведення власником квартири переобладнання, яке порушує права власників інших квартир або санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Це відомий аргумент, і в ситуації, коли власник квартири самостійно модернізує систему опалення — наприклад, обрізає батареї або, навпаки, встановлює додаткові радіатори, — тепломережі зазвичай легко виграють суди і вимагають зробити «як було».

Але ось при переході на індивідуальний облік тепла ймовірність такого ексцесу мінімальна, адже «самоуправство» в цьому випадку безглузде — для реєстрації лічильника в тепломережі необхідно, щоб всі роботи провела уповноважена компанія з відповідною ліцензією. А компанії технічні вимоги і нормативи зазвичай дотримуються.

Тому на практиці, як правило, можна обійтися і без отримання згоди всіх «колег» по даху або отримати згоду лише власників суміжних квартир. У будь-якому разі, до судових баталій з цього приводу справа зазвичай не доходить.

Шлях до мети

Що ж стосується безпосередньо встановлення квартирних лічильників, алгоритм єдиний для всіх. Спочатку потрібно отримати технічні умови в тепломережі (на практиці — можливі варіанти). Потім — знайти компанію з відповідної ліцензій, яка з урахуванням технічних умов розробить проект установки лічильника/модернізації системи опалення. Після цього — звернутися в спеціалізовану організацію, яка має право (ліцензію) на встановлення лічильника. І нарешті — опломбувати прилад обліку, зареєструвати його в тепломережі та укласти з нею договір про квартирний облік тепла. 

Так що сама процедура не така вже і громіздка. Буває і гірше. Потрібно лише враховувати, що опломбування лічильника — регламентується окремим документом — Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, які затверджені Наказом Мінпаливенерго №71. Згідно з цим документом для допуску теплолічильника власник квартири повинен надати ряд документів та запросити представників тепломережі та метрологічної служби. При цьому лічильник вважається допущеним до ведення обліку після підписання акта представниками обох інстанцій. 

Проблема в тому, що на практиці процедура часто гальмується або навіть блокується. Причому «зависнути» вона може на будь-якому етапі. Тепломережі часто відмовляють у наданні технічних умов. Не завжди проходить гладко і реєстрація приладу обліку. 

Тому від початку потрібно бути готовим до того, що справа може закінчитися в суді. Одна з найпоширеніших категорій судових розглядів, ініційованих власниками квартир «у битві за лічильники» — примус тепломереж до надання технічних умов. 

Читайте також: Нормативи споживання газу переглянуть: кому доведеться платити більше

Позов до лічильника доведе. І навпаки

В таких суперечках споживачі часто перемагають. Це пов'язано і з тим, що право громадян на встановлення квартирних теплолічильників прямо прописане у «Правилах надання послуг з централізованого опалення...», затверджених Постановою Кабміну №630 від 21 липня 2005 року.

Типовий приклад — справа №2-547\10 в держреєстрі судових рішень. Власник квартири багаторазово звертався до постачальника тепла з заявою про встановлення теплолічильника та видачі технічних умов, але безуспішно, оскільки постачальник висунув ряд зустрічних умов — зажадав укласти окремий договір на розробку техумов, отримати рахунок на оплату і оплатити його, надати погодження з власниками суміжних квартир. Суд визнав усі ці аргументи непереконливими і в підсумку зобов'язав постачальника надати технічні умови.  

Насправді, можливості щодо відстоювання клієнтами тепломереж своїх прав у суді набагато ширше. Справа в тому, що жодним із чинних нормативних документів прямо не передбачено, що для встановлення квартирного лічильника обов'язково потрібно отримати техумови та індивідуальний проект. На цей рахунок є навіть спеціальний лист Мінрегіону №8/10-1118-11, підписаний директором департаменту систем життєзабезпечення та житлової політики. Правда, виданий цей документ 4 роки тому, але актуальності він не втратив. 

До речі, складання окремого договору на облік тепла по лічильнику в законодавстві прямо також не прописане. Більш логічне укладення додаткової угоди в рамках діючого договору. 

Тому деякі експерти рекомендують діяти за скороченою схемою — відразу звертатися в спеціалізовану організацію, яка має ліцензію на установку приладів обліку та проведення відповідних монтажних робіт. А після установки лічильника — просто повідомляти про це тепломережі і вимагати реєстрації приладу на тій підставі, що Постанова №630 забороняє стягувати плату «за метри», коли в квартирі встановлений лічильник. Прецеденти такого «форсованого» встановлення лічильників є. Хоча зрозуміло, що в цьому випадку шансів на благополучний результат справи набагато менше.

Взагалі ж, іноді навіть перемога в суді не гарантує оплати тепла за лічильником. Наприклад, перемога власника квартири у згаданій справі №2-547/10 завершилася тим, що через деякий час він знову звернувся в суд — тепер вже з позовом про скасування виданих йому технічних умов, але цей розгляд виграв постачальник тепла. 

Навіть у новобудовах, квартири в яких від початку пристосовані для індивідуального обліку, трапляються «сюрпризи». Наприклад, при розгляді справи №0418/6420/2012 власник квартири в новобудові з горизонтальною розводкою не зміг переконати суд у відсутності технічних перепон для встановлення квартирного лічильника. Суд визнав більш переконливими аргументи постачальника тепла, а «за сумісництвом» генерального проектувальника будинку, про те, що проектною документацією наявність лічильників у кожній квартирі не передбачено, оскільки «будівельні і технічні норми не містять такої вимоги». Але це вже, як мовиться, витрати процесу. Хто не ризикує, той платить не за лічильником, а за нормами.