27.09.2007

Декоративна скульптура в архітектурі старого Києва



Класичні форми в архітектурі передбачають можливість застосування декоративного оздоблення: барельєфу, горельєфу і скульптури.

Це характерно для ампіру, неокласицизму, псевдоготики і модерну – архітектурних стилів, поширених у ХІХ - поч. ХХ ст., що складають основу житлових, адміністративних, виробничих та культових споруд старого Києва. Історичне коріння цих форм сягає у прадавні часи Греції та Риму, де монументальне мистецтво було нерозривно пов’язане із монументальною архітектурою. Статуї богів, імператорів та полководців прикрашали величні споруди давнини, виступаючи одночасно й елементом художньої виразності, й носієм імперського духу. Київ важко назвати імперським містом – це не Париж, Відень, Берлін або Санкт-Петербург. Навпаки, київські монументальні форми в архітектурі мають цілком мирний, ненав’язливий характер, маючи на меті передовсім естетичні та функціональні завдання (декоративна скульптура виконує тут також роль несучої деталі замість колони, пілястру чи кронштейну). Атланти, каріатиди, грифони, русалки, біблійні персонажі, античні покровителі мистецтв, торгівлі й ремесел, символи статку та добробуту, звірі, риби і птахи прикрашають десятки споруд Києва. Можна розглядати їх як елемент декору, зайве архітектурне навантаження, яскраву «пляму» на фронтоні, фасаді чи балконі. Можна іронізувати над матеріалом, з якого вони виготовлені (звичайно, це не «вічні» мармур і граніт, а «тимчасові» бетон і цемент), списуючи все на рекламу їх тодішніх виробників. Можна сперечатися про художню цінність скульптурних композицій, вважаючи їх занадто примітивними, беземоційними, неживими. Можна їх взагалі не помічати, що, до речі, й робить більшість наших громадян. Але спробуйте хоч на мить уявити знаменитий «дивакуватий» будинок з химерами В.Городецького без цих самих кам’яних екзотичних істот. Тоді це буде цілком звичайна київська модернова споруда, яких чимало в місті, простіше кажучи, «голий король»… Важливим є також те, що серед міфічних й реалістичних образів, втілених у декоративній скульптурі Києва, нема повторів, штампів, кожен твір є унікальним, несхожим на попередній. Власне, як і кожна київська споруда доби Російської імперії, що, на щастя, так і не принесла місту імперської пихатості. Зрозуміло, архітектори та мистецтвознавці вже давно «розклали все по поличках»: обґрунтували, пояснили, схвалили, заперечили. Але твори декоративного мистецтва створювались власне не для поціновувачів, а для пересічних міських обивателів, смаки і уподобання яких мало в чому змінились за останні сто років. Просто багатьом з них треба навчитись помічати, відчувати, розуміти і любити місто, в якому живеш…