Голівудська архітектура Києва
"Реальна політика" вирішила знову надати на суд своїх читачів матеріал на тему містобудування. Проекти реконструкції історичної частини Києва мало кого лишають байдужими, адже мова йде про зовнішній вигляд столиці Україні, про візитну картку нашої країни, що багато в чому визначає її імідж в очах закордонних гостей. Для самих українців образ Києва також є чимось більшим, ніж просто сукупністю певних будов, і зміни цього образа глибоко зачіпають багатьох.
Нинішня київська влада, скоріше на жаль, ніж на щастя, надає благодатний ґрунт для подібного роду матеріалів - Київрада сповнена проектів перебудови й забудови багатьох частин столиці. У цьому матеріалі мова йтиме про плани київської влади відтворити комплекс В.Гесте на Контрактовій площі, відбудувати дзвіницю Кирилівської церкви - проти чого виступають представники "Нашої України" у Київраді, вважаючи, що така будівля буде загрожувати самій Кирилівської церкви - а також про суперечливе питанні щодо реставрації Золотих воріт, яка порівняно недавно завершилася.
Свою точку зору на зазначені проекти викладає визнаний експерт у своїй справі Георгій Духовичний, заслужений архітектор України, віце-президент Національного союзу архітекторів України.
Комплекс В.Гесте
Це комплекс, що ніколи не був реалізований у повному обсязі. Він був спроектований як певний трьохчастинний комплекс, що складається в тому числі з будинку біржі - він існує зараз [Контрактовий дім - "Реальна політика"] - і будинку магістрату - його ніколи не було побудовано. Він повинен був складатися з трьох обсягів біржі, що стоять один від одного на відстані тої ж самої біржі - тобто, потрібно зробити фронт, що дорівнює п'яти фасадам біржі - об'єднаних поздовжнім комплексом по центральній осі біржі з вежею на його центральному обсягу. Тобто, це була вежа над магістратом. Саме в такому виді він був запроектований. Але запроектований він був одноповерховим. Одноповерховим був поздовжній корпус, і двоповерховими були поперечні. Все це було зроблено наприкінці XVІІІ - на початку XІХ століття, коли Поділ був дерев'яним, півтораповерховим, і вся ця територія була повністю вільна від забудови.
Свою точку зору на зазначені проекти викладає визнаний експерт у своїй справі Георгій Духовичний, заслужений архітектор України, віце-президент Національного союзу архітекторів України.
Комплекс В.Гесте
Це комплекс, що ніколи не був реалізований у повному обсязі. Він був спроектований як певний трьохчастинний комплекс, що складається в тому числі з будинку біржі - він існує зараз [Контрактовий дім - "Реальна політика"] - і будинку магістрату - його ніколи не було побудовано. Він повинен був складатися з трьох обсягів біржі, що стоять один від одного на відстані тої ж самої біржі - тобто, потрібно зробити фронт, що дорівнює п'яти фасадам біржі - об'єднаних поздовжнім комплексом по центральній осі біржі з вежею на його центральному обсягу. Тобто, це була вежа над магістратом. Саме в такому виді він був запроектований. Але запроектований він був одноповерховим. Одноповерховим був поздовжній корпус, і двоповерховими були поперечні. Все це було зроблено наприкінці XVІІІ - на початку XІХ століття, коли Поділ був дерев'яним, півтораповерховим, і вся ця територія була повністю вільна від забудови.
Проект комплексу В.Гесте. По центру – будівля магістрату, зліва – поштамт, справа - Контрактовий дім
Спробу в черговий раз наворотити в існуючій містобудівній ситуації, її остаточно заплутавши, цю недоречну будівлю, яка ще повинна сісти на лінію метро і до того ж конкурувати по масі з іншими будинками, я особисто вважаю зовсім абсурдною. Певну дотепну схему нагадування про те, що таке могло би бути, можна було б зробити. Але вмерло найголовніше - по центральному обсягу, паралельно нинішнім вулицям Костянтинівській і Межигірскій, повинна була йти еспланада. Ця територія вже закрита, ніякої еспланади там немає й бути не може технічно. Будинки-новороби, які побудовані між вулицями Спаською і Хорива остаточно перекреслили взагалі будь-які надії на те, що це можна зробити. Якби ця територія не була забудована, то там можна було б вирішити якийсь еспланадно-майданний підхід до цього комплексу і тоді це ще можна було б обговорювати. А сьогодні, після того як побудовані ці величезні обсяги, це смішно. Це чергові спекуляції на тему "друга Десятинна церква".
Дзвіниця Кирилівської церкви
Варто знати, що під Кирилівською церквою є печери. Всі Кирилівські висоти геологічно дуже складні місця, там є карстові порожнини, і не даремно Кирилівська стоянка (кам'яний вік) знаходиться саме по вулиці Фрунзе в районі Кирилівських висот. Уже сьогодні Кирилівська церква активно тріскається. Я як член ІCOMOS [Міжнародна рада з питань пам'ятників і видатних місць - "Реальна політика"], був там з офіційним візитом, і в грудні 2006 на засіданні української організації ІCOMOS я доповідав про те, що церква перебуває в аварійно небезпечному стані. Крім тих поздовжніх тріщин, які йшли зі сходу на захід і були результатом падіння бомб, що не розірвалися, під час війни, тепер з'явилися й тріщини по напрямку північ-південь. Тобто, ця церква тріскається у всіх напрямках, тріскається настільки, що тріснув іконостас. Це викликано активним збільшенням кількості транспорту на вулиці О.Теліги. Якщо ми зараз будемо намагатися відновлювати дзвіницю у звичайних її формах, то нерівномірні зіступи можуть негативно вплинути на стан самої церкви. Якщо ж це буде неймовірно складна споруда, фундована палями на материкових ґрунтах - а це глибинні палі - тоді, напевно, церкву можна буде вберегти від деформацій, але це вправа небезпечна.
Чи потрібна дзвіниця? Ну, звичайно потрібна. Вона була цілком доречна в тій архітектурі, хоча вона більше пізня. Але говорити, що без неї ця церква існувати не може, я б не став. Я дуже боюся, що питання про будівництво дзвіниці - це якесь проміжне питання про передачу церки громаді. Це дуже небезпечна тенденція. За всієї моєї поваги до тези, що церква повинна функціонувати і там повинні збиратися віруючі, у цьому випадку зустрічаються два дуже серйозних інтереси й аргументи. Це надзвичайний для нашої території пам'ятник, це домонгольская церква з чудовими розписами. Ці розписи в тому вигляді, в якому вони існують, категорично не влаштовують ні громаду, що там готується служити [передачі Кирилівської церкви у своє користування давно домагається одна з громад УПЦ МП - "Реальна політика"], ні батюшку, що намагається цю церкву роздобути. Вони навіть не приховують, що як тільки вони одержать у своє розпорядження церкву, вони відразу запишуть всі ті фрески, що там існують. При цьому загине і домонгольский період, і розписи Врубеля часів реставрації професора Прахова. Я впевнений, що іконостас роботи Врубеля їх певно не влаштує. Тобто, гряде досить жвава громада, яка все добре розуміє, котру влаштовує сьогоднішній лубочний церковний живопис. А як вони самі говорять, "ці бляклі й незрозумілі плями" їх не цікавлять. Ми просто втратимо пам'ятник.
Інтер’єр Кирилівської церкви. Вид на головний вівтар
Дзвіниця Кирилівської церкви
Варто знати, що під Кирилівською церквою є печери. Всі Кирилівські висоти геологічно дуже складні місця, там є карстові порожнини, і не даремно Кирилівська стоянка (кам'яний вік) знаходиться саме по вулиці Фрунзе в районі Кирилівських висот. Уже сьогодні Кирилівська церква активно тріскається. Я як член ІCOMOS [Міжнародна рада з питань пам'ятників і видатних місць - "Реальна політика"], був там з офіційним візитом, і в грудні 2006 на засіданні української організації ІCOMOS я доповідав про те, що церква перебуває в аварійно небезпечному стані. Крім тих поздовжніх тріщин, які йшли зі сходу на захід і були результатом падіння бомб, що не розірвалися, під час війни, тепер з'явилися й тріщини по напрямку північ-південь. Тобто, ця церква тріскається у всіх напрямках, тріскається настільки, що тріснув іконостас. Це викликано активним збільшенням кількості транспорту на вулиці О.Теліги. Якщо ми зараз будемо намагатися відновлювати дзвіницю у звичайних її формах, то нерівномірні зіступи можуть негативно вплинути на стан самої церкви. Якщо ж це буде неймовірно складна споруда, фундована палями на материкових ґрунтах - а це глибинні палі - тоді, напевно, церкву можна буде вберегти від деформацій, але це вправа небезпечна.
Чи потрібна дзвіниця? Ну, звичайно потрібна. Вона була цілком доречна в тій архітектурі, хоча вона більше пізня. Але говорити, що без неї ця церква існувати не може, я б не став. Я дуже боюся, що питання про будівництво дзвіниці - це якесь проміжне питання про передачу церки громаді. Це дуже небезпечна тенденція. За всієї моєї поваги до тези, що церква повинна функціонувати і там повинні збиратися віруючі, у цьому випадку зустрічаються два дуже серйозних інтереси й аргументи. Це надзвичайний для нашої території пам'ятник, це домонгольская церква з чудовими розписами. Ці розписи в тому вигляді, в якому вони існують, категорично не влаштовують ні громаду, що там готується служити [передачі Кирилівської церкви у своє користування давно домагається одна з громад УПЦ МП - "Реальна політика"], ні батюшку, що намагається цю церкву роздобути. Вони навіть не приховують, що як тільки вони одержать у своє розпорядження церкву, вони відразу запишуть всі ті фрески, що там існують. При цьому загине і домонгольский період, і розписи Врубеля часів реставрації професора Прахова. Я впевнений, що іконостас роботи Врубеля їх певно не влаштує. Тобто, гряде досить жвава громада, яка все добре розуміє, котру влаштовує сьогоднішній лубочний церковний живопис. А як вони самі говорять, "ці бляклі й незрозумілі плями" їх не цікавлять. Ми просто втратимо пам'ятник.
Інтер’єр Кирилівської церкви. Вид на головний вівтар
Золоті ворота
Золоті ворота - це напевно найганебніше, що було зроблено в Києві в цьому жанрі. Єдине, що вибачає цей проект - це те, що це був перший експеримент. Ганьба жахливий, це голівуд, нічого іншого я про це сказати не можу. Що стосується закінчення реставрації - нічого сказати не можу, по-моєму, як раніше ніхто не міг потрапити усередину, так і не потрапляють зараз. Я пам'ятаю дитинство, якими тоді були Золоті ворота. Це були чудові, величні руїни, шляхетні, масштабу римських руїн. Вони викликали повагу, й перед ними знімали шапки. Сьогодні від того, що побудовано, крім посмішок на обличчях нічого не спостерігається. Вправлятися на цю тему? Ну будь ласка, якщо хтось вважає це реставрацією... Я не вважаю це ні реставрацією, ні реконструкцією. Я вважаю це не більш ніж черговими розвагами. Це абсолютно некоректно ні з погляду реставрації, ні з погляду історії, ні з погляду архітектури.
Золоті ворота. Фотографія початку ХХ століття.
Золоті ворота - це напевно найганебніше, що було зроблено в Києві в цьому жанрі. Єдине, що вибачає цей проект - це те, що це був перший експеримент. Ганьба жахливий, це голівуд, нічого іншого я про це сказати не можу. Що стосується закінчення реставрації - нічого сказати не можу, по-моєму, як раніше ніхто не міг потрапити усередину, так і не потрапляють зараз. Я пам'ятаю дитинство, якими тоді були Золоті ворота. Це були чудові, величні руїни, шляхетні, масштабу римських руїн. Вони викликали повагу, й перед ними знімали шапки. Сьогодні від того, що побудовано, крім посмішок на обличчях нічого не спостерігається. Вправлятися на цю тему? Ну будь ласка, якщо хтось вважає це реставрацією... Я не вважаю це ні реставрацією, ні реконструкцією. Я вважаю це не більш ніж черговими розвагами. Це абсолютно некоректно ні з погляду реставрації, ні з погляду історії, ні з погляду архітектури.
Золоті ворота. Фотографія початку ХХ століття.
Ідеально було б зробити так, як це робиться в усьому культурному світі: законсервувати залишки Золотих воріт, які були відкриті; показати цілком чітко, у контрастних матеріалах, старі й нові частини; нарешті, посадити все це під скляний павильйон будь-якої прийнятної форми - хоч кулі, хоч піраміди. Але побудувати нібито Золоті ворота, усередині яких нібито щось реставрується - це смішно.
