20.09.2007

«Сталінка» та «перехідник» = тоталітарна форма + людський зміст



У будь-якій тоталітарній державі мистецтво – дієвий вид пропаганди: ідей, світогляду, способу життя. Радянський Союз не одне десятиліття уособлював у світі саме таку модель суспільного устрою, де все було підпорядковано комуністичній ідеології.

Не стала винятком і архітектура, де з особливою виразністю підкреслювались переваги соціалістичного ладу. Будинки тридцятих-п’ятдесятих років у нас прийнято називати «сталінками», причому ці споруди поділяють на «ранні» (довоєнні) та «пізні» (повоєнні). Проте, подібна класифікація не відповідає дійсності, навіть з таких, украй спрощених, позицій. Почнемо з того, що наприкінці двадцятих років у архітектурі утвердився стиль, що мав назву «конструктивізм». В середині тридцятих конструктивізм був засуджений і йому на зміну прийшов напрям, який мистецтвознавці та історики називають по-різному: «соціалістичний ампір», «радянський ретроспективізм», «архітектурний історизм», «сталінський ампір». Отже, суворі геометричні форми конструктивізму замінили на помпезні класичні, немов повернувшись на сто років назад, в епоху тріумфальних арок та купецьких особняків. Колони, пілястри, башти, пілони, балясини, скульптури, ліплення прийшли у вітчизняну архітектуру на два десятиліття, тож за формами ніякої різниці між до- та повоєнними «сталінками» не існує. Це добротні 2-8-поверхові цегляні будинки, з великими площами житлових і допоміжних приміщень, комфортним плануванням, щільними стінами, високою стелею. Квартири в таких будинках одержували не «прості радянські громадяни», які тулилися по комуналках та гуртожитках (уже не кажучи про табори), а «відповідальні товариші» усіх рангів, а також особливо відзначені владою «фахівці» й «митці». Одержання окремої квартири в той час дорівнювало отриманню найвищої державної нагороди. Йосип Сталін помер у 1953 р., але сталінська епоха в архітектурі завершилась лише через два роки після його смерті. Пишні «будинки-торти» підступно «з’їв» Микита Хрущов: 4 листопада 1955 р. вийшла Постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР «Про усунення надмірностей у проектуванні і будівництві», що стала точкою відліку нового часу. В цьому документі різко засуджувалось викидання мільйонів народних коштів на нікому не потрібні колони, пілястри, башти, пілони, балясини, скульптури, ліплення… Трудящим, мовляв, необхідні не ці архаїчні «витребеньки», а доступне типове житло. Це був розворот системи обличчям до звичайної людини – вперше і востаннє за радянську добу. Але перед тим, як виникле «хрущовське диво» у вигляді сотень тисяч дешевих «коробок», зведених у рекордно короткі строки по всій країні, в архітектуру увійшло нове поняття – «перехідник». Зрозуміло, це не термін, а скоріше певне явище, за якого споруду позбавляли «надмірностей» на стадії проектування або вже в процесі будівництва. Так, зокрема, сталося із готелем «Москва» (нині «Україна») на Хрещатику, якому немов відрубали голову, недобудувавши башту зі шпилем. У житловому будівництві обмежились зняттям «зайвого» декору, спрощенням фасаду, «вирівнюванням» форм. «Передовсім функція, а естетика почекає» - переконували самі себе тогочасні архітектори. Але, остаточно перемігши форму, взялися за зміст – звели до фізичного мінімуму площу приміщень, висоту стелі, товщину стін… Отак елітарна «сталінка» і перетворилася на народну «хрущовку».