Європейсько-китайські "війни" за сонце і Україна
Проте, за мирним співіснуванням зелених видів енергетики насправді часто "ховається" жорстка конкуренція за нові ринки збуту та захист внутрішніх виробників. Особливо це стосується галузі сонячної енергетики.
Механізми захисту від Китаю
У боротьбі за намагання відвоювати ринки збуту на поверхню виплив давній конфлікт Євросоюзу та Китаю. Згідно з даними американського видання Wall Street Journal, ЄС планує ввести загороджувальні мита проти виробників сонячних панелей та їх комплектуючих з Піднебесної.
Європа змушена вдатися до такого кроку з метою захисту ринку ЄС і власних виробників сонячних панелей від демпінгуючих китайських постачальників.
Насправді країни Євросоюзу абсолютно відверто наслідують поведінку США по відношенню до Китаю. Вашингтон іще в 2011-2012 рр. запровадив мито на комплектуючі та обладнання для відновлювальної енергетики. Тарифи мита просто таки вражали своєю безапеляційністю та наміром захисти свій ринок від китайської експансії. Якщо Китай забажав би завезти, наприклад, у Техас хоча би один із компонентів для сонячних станцій, то йому довелося би сплатити мито у розмірі 30%-255%.
Європа планує повести себе по відношенню до Китаю не дуже войовничо. І Єврокомісія хоче встановити середній розмір мита – на рівні 46%. Проте, також розглядається варіант встановлення диференційованого мита, яке буде зростати у залежності від конкретних китайських виробників. Під дію нових мит потраплять сонячні панелі, а також їх основні компоненти – фотогальванічні елементи і кремнієві пластини.
У Європі із ностальгією згадують, що іще шість років тому Китай практично не цікавився ринком ЄС і не поставляв на нього сонячні батареї. У Піднебесній вистачало своїх проектів і заводи з виробництва обладнання працювали на внутрішній ринок. Але з часом китайці розправили плечі і почали поглядати на ринки інших регіонів.
Як наслідок, вже за підсумками 2011 р. обсяг китайського експорту в даному сегменті склав 27,5 млрд дол., або 7% від загального обсягу експорту Китаю до Європи. Частка китайських виробників на європейському ринку сонячних панелей склала 80%.
Такі темпи експансії з боку китайських компаній були обумовлені активним використанням демпінгу. І, що не менше важливо, значним обсягом субсидій для відновлювальної енергетики з боку китайської влади.
Економічні механізми, якими сьогодні Євросоюз і США захищаються від економічної "агресії" Китаю, має свою назву – правило "місцевої складової". І це є частиною загальносвітової практики ведення бізнесу.
До чого тут Україна? Наша держава також з кожним роком все більше інтегрується у світовий процес розвитку відновлювальної енергетики. Відповідно, той таки Китай, країни Євросоюзу починають дивитися на Україну як на перспективний ринок. Але ринок лише для збуту свого обладнання для будівництва об’єктів альтернативної енергетики.
Як Україна захищає свій ринок
І в цій ситуації Україні не залишається нічого іншого як вдаватися до перевірених методів протидії демпінгу. Як і Євросоюз наша держава вирішила захистити свій ринок. З цією метою український парламент ще в 2009 році одночасно з введенням зелених тарифів, стимулюючих розвиток відновлювальної енергетики, на законодавчому рівні затвердив необхідність використовувати вітчизняні матеріали, комплектуючі, обладнання для будівництва електростанцій на відновлювальних джерелах енергії, наймати місцевих спеціалістів.
В кінці минулого року законодавці конкретизували правило місцевої складової. Відповідні зміни вже діють півтора місяці. Зараз девелопери задля отримання зеленого тарифу мають витратити не менше 15% від загальної вартості проекту на українське обладнання, комплектуючі, оплату роботи вітчизняних підрядників. З 1 липня ця цифра збільшиться до 30%. Таким чином влада стимулює попит на відповідне обладнання саме українського походження і створює умови для його виробництва всередині країни. До того ж в Україні є достатня промислова та технологічна база і вже працюють потужності із виробництва усього спектру обладнання та комплектуючих.
Мета таких кроків цілком зрозуміла і передбачувана – це розвиток національної промисловості, насамперед високотехнологічного енергетичного машинобудування, отримання сучасних технологій, створення нових робочих місць, а також захист внутрішнього ринку від демпінгу з боку Китаю чи інших країн.
Власне, вже згадуваний приклад "війни" між США і Китаєм, який завершився встановленням мита у розмірі від 30 до 255% - це також прояв захисту свого ринку. І це ж стосується Євросоюзу, який також бореться проти Китаю встановленням високих митних платежів.
Для розуміння ситуації слід знати і те, що практично у всіх країнах діють загорожі перед імпортними комплектуючими. Ввізні мита на імпортне обладнання в Аргентині складають 12–18%, Бразилії - 12%. У Канаді і Туреччині діє правило, що не менше як 60% вартості проекту повинно бути вироблено на місці.
До речі, на прикладі Канади можна побачити, що країни доволі цілеспрямовано і жорстко захищають свій ринок. Світова організація торгівлі постановила, що Канада має відмовитися від правила "місцевої складової". Але Канада не збирається виконувати рішення СОТ.
В Індії перші 150 МВт сонячної електростанції повинні бути з модулів, що зібрані на місці. І в планах влади Індії збільшити цифри із 150 до 350 МВт. У Південній Африці загороджувальне мито становить 35%. Саме стільки має бути вироблено у ПАР від усієї вартості проекту для сонячних станцій.
Багато хто із учасників ринку в Україні вже давно готувався до правила "місцевої складової". В 2010 році відновив роботу Завод напівпровідників у Запоріжжі, який до 1991 року виробляв біля 2% усього світового обсягу полікристалічного кремнію (використовується для виробництва сонячних панелей та для мікроелектроніки). В 2011 році компанія Projeny здійснила переніс власного виробництва фотоелектричних модулів з Китаю в Україну, розташувавши його у Львові, ближче до кордону, що підтверджує її наміри постачати продукцію не лише на внутрішній ринок, але в країни Європи.
Міжнародний концерн AEG в минулому році локалізував в України виробництво інверторів, пристроїв для видачі електрики, що генерується сонячними модулями, в енергосистему. Відповідні замовлення були розміщенні на існуючих підприємствах приладобудування, які отримали додаткове завантаження. Зараз інвертори AEG вітчизняного виробництва використовуються при будівництві більшості великих промислових фотоелектричних станцій. Дане обладнання користується попитом у тому числі через те, що його застосування дозволяє виконати вимоги правила "місцевої складової".
Крім того, українські підприємства за два останніх роки налагодили виробництво систем кріплення для фотоелектричних модулів, як стаціонарних, так і більш складних трекінгових, які "відслідковують" фактичне положення сонця впродовж дня. Одне з них - "Українські системи Солар". Це в свою чергу створило додатковий ринок збуту для виробників алюмінію.
Слід також зазначити, що в Україні вже більше 10 років групою підприємств ("Силікон", "Пролог Семікор", "Піллар", "Квазар") виробляються майже всі складові фотоелектричних модулів, а також здійснюється їх збірка. Всі ці виробництва до останнього часу працювали на експорт, зараз переключаються на внутрішній ринок. Раніше вони використовували в більшості випадків імпортний полікремній, але зараз починають використовувати і український. Крім того, Україна багато років виробляє конкурентоспроможну трансформаторну та кабельну продукцію, яка також необхідна при будівництві сонячних електростанцій.
Приклад США і ЄС став показовим для України. Чому у Вашингтоні і Брюсселі можуть вперто захищати свій ринок, робочі місця, піклуються про надходження податків до національного бюджету, а Україна має залишатися осторонь цього процесу? Адже у нас так само є підприємства, достатньо власних фахівців і для бюджету не будуть зайвими мільярди гривень.
Зрештою, правило "місцевої складової" вигідне і для самих інвесторів у відновлювальну енергетику. Адже в Україні є всі умови для створення виробництва, економії коштів та використання українського досвіду в альтернативній енергетиці.
Юрій Корольчук, член Спостережної ради Інституту енергетичних стратегій
