ЖК «Нова Англія»: кохання — це…

У лютому 2022 року кипить робота на будмайданчику житлового комплексу «Нова Англія»: готується до здачі будинок «Брайтон», ведуться оздоблювальні роботи в «Лондоні», «Ньюкаслі» та «Лінкольні», у «Віндзорі» йде монтаж стінових модулів на 12-му поверсі. Тим часом у відділі продажу спеціально до Дня закоханих підготували акцію та пропонують додаткові 6% знижки на однокімнатні квартири в розтермінуванні. Напередодні свята журналісти порталу Domik.ua попросили місцевих мешканців розповісти свої love stories.

Ліза та Антон, разом півтора року, познайомилися у ЖК «Нова Англія»

З Антоном ми познайомилися, коли я навчалася на п'ятому курсі університету. Тоді більшу частину року наша група провела на дистанційному навчанні, в універ ми приїжджали тільки на сесії. І я вирішила: якщо все одно сиджу вдома, чому б не влаштуватися на якусь роботу? Таку, щоб недалеко від дому та можна було в перервах почитати підручник. Спробувала репетиторство, але спілкування з дітьми мене швидко втомило. Тоді моя подруга, яка працювала в «Новій Англії» баристою, запропонувала спробувати себе в цій ролі — у неї якраз звільнилася змінниця. Кав'ярня розташовувалась у двоповерховому червоному автобусі біля відділу продажу. Це, до речі, не муляж, а справжнісінький лондонський автобус, що колись виїжджав на міські маршрути.

Робота баристою припала мені до душі. Мені сподобалося, що на стажуванні мене вчили не просто готувати напої та малювати квіточки на молочній пінці, а й розрізняти різні сорти кави. Я навіть захопилася цією темою, вчилася самостійно розбирати еспресо на дескриптори, тобто визначати його смакові та ароматичні властивості. Це вміння, до речі, можна розвинути самостійно, якщо постійно пити чорну каву без цукру, кориці та інших добавок. В одних сортах, наприклад, можна вловити нотки лаванди, в інших — карамелі. Спробуйте, це дуже цікавий експірієнс.

Здебільшого до нас у кав'ярню заходили молоді матусі — їх дуже багато на території житлового комплексу. У вихідні народу більше: люди гуляють, фотографуються на тлі будинків Нової Англії, нашого автобуса, телефонної будки. Взимку, коли комплекс прикрашають до новорічних свят, тут просто казково красиво. Антон завжди приходив по суботах з ранку і брав два капучино. Високий, усміхнений, стильно одягнений — в деякий момент я почала заздрити тій дівчині, якій дістається другий капучино. А потім ми якось розговорилися, та з'ясувалося, що по суботах до Антона приїжджає молодший брат, вони разом п'ють каву, а потім до обіду рубаються в PlayStation. «А ви любите грати в ігри?» — спитав хлопець. «Тільки в рольові», — брякнула я та відразу почервоніла, як буряк, від свого ж безглуздого жарту. Але, мабуть, Антона це зацікавило: наступної суботи він запросив мене погуляти після зміни.

Ми разом уже трохи більше півтора року, а живемо... близько року, мабуть? Я навіть не особливо зрозуміла, як це сталося: спочатку просто ночувала, потім почала залишатися на всі вихідні, а далі сюди непомітно перекочували всі мої речі. Ще я закінчила університет і знайшла роботу за професією молодшим економістом у банку. Але любов до кави в мене залишилася, і я думаю коли-небудь відкрити власне кафе або професійно зайнятися обсмажуванням. Влітку, якщо все буде гаразд, ми з Антоном плануємо одружитися. Я хочу зробити весілля у стилі «англійський шик» — класична сукня зі шлейфом, білі квіти, мінімум деталей. Думаю, вийде класно. Тим більше, у нас просто під вікнами ідеальне місце для весільної фотосесії. Весною, коли все цвіте і зеленіє, тут неймовірно красиво.

Євген та Ольга, у шлюбі сім років, живуть у ЖК «Нова Англія» чотири роки

Наша з дружиною історія почалася, коли я прийшов після інституту на стажування в юридичну компанію. Там працювали адвокати, які вели серйозні справи та працювали із першими особами країни, а мені в наставники призначили 25-річну панночку. Пігалиця на дві голови нижче за мене, телефон у якомусь інфантильному рожевому чохлі — можете собі уявити моє обурення. Але виявилося, що Ольга, незважаючи на невеликий досвід роботи, була класним адвокатом та спеціалізувалася на корпоративному праві. Спочатку ми з нею ніяк не могли порозумітися: вона вдавала, що не помічає мене, скинула всю паперову роботу і змушувала писати нескінченні «касатки» — касаційні скарги. А потім нам доручили велику справу: одна досить відома держконтора розірвала договір із топ-менеджером, призначивши йому невелику компенсацію, а він хотів «золотий парашут». Ми з Ольгою почали працювати над цією справою і поступово зблизилися — настільки, що за вісім місяців я зробив їй пропозицію.

Спочатку ми жили у моїх батьків на Деміївці, а коли у 2016 році народився Артем, задумалися про купівлю окремої квартири. Знайомі радили житловий комплекс «Чотири сезони», але я одного разу туди з'їздив і повертатися не захотів — суцільний «мурашник». Навпроти ж будувалися перші будинки «Нової Англії». Дивитися там ще особливо не було на що, але мені сподобався місцевий антураж: відділ продажу в цегляному будиночку, тематичні телефонні будки, зелені газони скрізь. Ми вирішили з дружиною почитати про комплекс, перевірили ще раз всі дозвільні документи й в результаті купили двокімнатну квартиру в «Ліверпулі».

Наш будинок здався у 2017 році, близько шести місяців ми робили ремонт. Коли переїхали, наші родичі та друзі приходили до нас у гості, як на екскурсію до музею. Щоправда, є буквально декілька моментів, на які можна поскаржитися: шумоізоляція могла би бути кращою, з паркуванням іноді проблеми — але навесні забудовник обіцяє відкрити новий паркінг. Та водночас якби мені запропонували повернутись в минуле, я все одно купив би саме цю квартиру. Може, тому що я однолюб — принаймні так каже дружина. Ну а хто я такий, щоб сперечатися з коханою жінкою?

Марго та Станіслав, разом два роки, живут в ЖК «Нова Англія» три роки

Чесно кажучи, років до 25 я взагалі була впевнена, що кохання — це просто хімічний процес у головному мозку, романтизований до непристойності. Така собі казочка для дорослих, що втомилися від вередливих дітей, сидячої роботи та платьожок за комуналку. А потім — ба-бах! — й сама закохалася.

Я народилася в Умані, але в Києві живу вже понад десять років. Ще в школі добре малювала, тому під час навчання в універі почала підробляти, роблячи ескізи для тату-салонів. Якось знайома майстер запропонувала піти до неї в учениці. Я на той момент й не думала робити кар'єру в цій галузі, але прикинула: курси татуажу коштують дурних грошей, а тут з'явився шанс навчитися безкоштовно. Перші свої татуювання я робила на бананах. А коли почала працювати з людьми, руки спочатку тремтіли, як у людини з Паркінсоном. Але я все більше вливалася в роботу, почала ловити кайф від процесу, влаштувалася до тату-майстерні.

Почавши нормально заробляти, я орендувала квартиру у «Новій Англії». То була крихітна студія, витягнута в довжину, мов вагончик потягу. Але мене все влаштовувало, бо додому я приходила тільки ночувати, а решту часу або працювала, або вчилася. Зараз я думаю, що краще тоді продовжувала б жити в гуртожитку, поступово збираючи на перший внесок. Але про яку фінансову грамотність може йтися, коли тобі двадцять із хвостиком?

Того року я працювала в салоні на Льва Толстого, й там одного разу познайомилася зі Стасом. Це було його перше татуювання — велика акула в стилі нео-традішнл на все ліве плече та частину грудей. Зрозуміло, подібний сюжет не робиться за один раз. Стас приходив щотижня по суботах, ми багато розмовляли. Я дізналася, що він працює оператором на кіностудії, що знімає всім відомі мильні опери. Згодом я помітила, що з нетерпінням чекаю наших зустрічей. Але коли татуювання було завершено, ми розпрощалися й більше не бачилися.

Ось тільки Стас ніяк не хотів йти з моєї голови. Я намагалася знайти його в соцмережах, але марно. Можна було попросити номер телефону в адміністратора, але гордість не дозволяла. І ось одного разу  свій вихідний я вийшла прогулятися, взяла матчу в кав'ярні, сіла на лавку біля будинку. Був теплий квітневий день, сонце, сусіди висипали на вулицю. А у нас прямо у дворі облаштована гриль-зона — стоять мангали, столики. Дивлюся, якась компанія смажить шашлики, а в одного хлопця з-під рукава футболки виглядає акула. Стас! Виявилося, що він живе в сусідньому будинку, і наші вікна виходять буквально одне на одне.

Так, я підійшла першою. Він був дуже радий мене бачити. Зізнався, що кілька разів навіть спеціально проїжджав повз салон, але соромився зайти. Мовляв, що сказати? Я здавалася йому «сніговою королевою», в якої точно хтось вже є. А насправді я в цей час мріяла знову торкнутися його шкіри.

Так ми почали зустрічатися, а за кілька місяців з'їхалися. Я звикла до «Нової Англії», Стасу теж дуже подобається тут, тому ми просто перебралися в сусідній будинок — у квартиру більше. А рік тому взяли розтермінування на двокімнатну в «Лінкольні». Нам виплачуватиме її ще 15 місяців, потім зробимо ремонт, а вже після переїзду я планую зайнятися відкриттям власної студії. Дуже розраховую, що знайду потрібне приміщення на території ЖК. Тож незабаром сусіди зможуть приходити до мене за класними татуюваннями.

Більше дізнатися про житловий комплекс, побачити реальні фото та поспілкуватися із реальними інвесторами можна на форумі ЖК «Нова Англія».

Інформаційно-аналітичний відділ Domik.ua

© domik.ua, 2022